---------------------------------------------------------------
 OCR: Олег Волков
 Source: Повно Собранi? Творiв, Наукова Думка, 1974
---------------------------------------------------------------




     Дмитрик,  восьмил?тн?й хлопчик, вискочив з душно? низенько? хати, що по
сам? в?кна вл?зла в землю. Надвор? було краще, н?ж у хат?. Сонечко п?дбилося
вже  височенько  ?  пригр?вало.  Сн?г так блищав, що Дмитрик не м?г на нього
дивитись ? кл?пав очима. Була в?длига, з стр?х капало, з горбка зб?гали, мов
весною,  струмочки  тало?  води,  горобц? весело цв?р?нькали, жид?вськ? кози
никали по майдан?, чи не лишилось  де  на  торговиц?  хоч  стебла  с?на  в?д
учорашнього  ярмарку.  Се  тепло,  ся  немов весняна днина серед зими вабили
Дмитрика, тягли його в далеч?нь, на волю, он в те м?сто, що  зд?йма?ться  до
блакитного  неба  шпичастими вершечками церков, зеленими та червоними дахами
на кам'яницях. Але мати його, Ярина, виходячи з в?драми на  щоденну  роботу,
звел?ла  йому  сид?ти вдома. Тому-то Дмитрик був сумний. В?н стежив очима за
мат?р'ю, що,  з?гнувшись  п?д  важкими  в?драми,  повними  води,  переходила
вулицю,  бачив,  як  у  брудних  хатках  уздовж  вулиц?  в?дчинялись  двер?,
висовувалися зв?дти жид?вки ? гукали на його маму:
     - Ярино! а нес?ть швидке води, бо д?жка порожня!
     Дмитриков? на хвилинку жаль стало неньки,  що  слаба не  слаба -  увесь
день  мусить  носити воду, заробляти  на хл?б. Та не  така була  погода, щоб
смуток затримався в його серц?. Все навкруги було таке рад?сне, веселе, що з
пам'ят? Дмитриково?  вилет?ли десь ? мати, й наказ  ?? сид?ти вдома,  в?н не
пом?тив як. сам? ноги, озут?  в  здоров? зашкарубл? чоботи, винесли  його на
вулицю.  Дмитрик  скубнув  по  дороз?  за  хв?ст  козу  ? весело  засм?явсь,
побачивши, як  коза кумедно закрутила рогатою  та бородатою  головою.  Дал?,
вчепившись ззаду до  панських саней, про?хав до мосту, а зв?дти, пошкрябуючи
здоровими чоб?тьми та ?нколи ковзаючись, поб?г через л?д на м?сто.
     На  Дмитриков?  була стара руда  материна юпка  з клаптиками  вати,  що
вис?ли кр?зь д?рки з  пошарпано? одежини, довг? рукава тел?пались нижче рук,
заважали  йому,  Русяву головку  прикривав  старенький картузик  з од?рваним
козирком.  Але, незважаючи на сво?  непишн? шати, Дмитрик весело дививсь  на
св?т божий здоровими сивими очима, весело п?дстрибував по людних вулицях.
     Враз в?н зупинивсь, скривив жал?бно обличчя ? простяг  руку  до якогось
пана, що проходив улицею.
     - Дайте коп?йку!.. мати слаб?... хл?ба нема?...
     Пан  глянув на  бл?дий видочок  хлопчик?в, на його  одежу пошматовану й
сягнув у кишеню.
     Дмитрик поб?г дал?, затискаючи в руц?  м?дяну монету. Се Гаврилко  його
так навчив. О, той Гаврилко розумний ? сильний, страх який сильний!.. Але де
ж в?н, той Гаврилко?
     - Дмитрику, а сюди!..
     Дмитрик вп?знав знайомий голос ? став.
     - Ну, що? - прив?тався Гаврилко, п?дходячи до Дмитрика.
     - А диви, що маю! - похвалився той десяткою, що випрохав у пана.
     -  Мало! - р?шив Гаврилко. - Що за не? купиш? Проси ще,  та не л?нуйсь,
кривись  добре,  як  середа  на  п'ятницю,  та   приказуй  жал?бно:  "Дайте,
милостивий  пане, дайте... мати вмирають... я ?сти  хочу!.." I не в?дчепись,
за поли хапай, аж поки дасть.
     Дмитрик осм?хнувсь.
     - Х?ба я не знаю? Ти ж мене вчив... А ти чом не просиш?  - поспитав в?н
у товариша.
     - Оце  вигадав! Сказано  мале - дурне! Мен?  н?хто  не дасть, бо я  вже
великий, мен? вже  десять л?т, та й  свита на мен?  ц?ла,  не така, як  твоя
юпка... Гав не лови! - раптом штурхнув Гаврилко п?д б?к Дмитрика.
     Дмитрик зрозум?в ? поб?г за якимсь паном, простягаючи руку.
     - Дайте, пане, милостивий... хоч коп?йку дайте... мати вмирають...  два
дн? без хл?ба сидимо.
     - Проси все! - казав Гаврилко,  одбираючи випрохан? грош?. - Б?жи он за
т??ю панею, що на голов? п?р'ячко тел?па?ться.
     Дмитрик поб?г ? ще щось прин?с.
     - А де ж Мар?йка? - поспитав в?н.
     - А там десь на вулиц? з жиденятами бавиться... Мар?йко! Агов!
     За  хвилину надб?гла  Мар?йка, так замотана здоровою хусткою, що  самий
гострий  червоний носик визирав на  св?т божий, мов  рознюхуючи, чи  нема де
чого ц?кавого.
     - Зна?те що?  -  з?брав раду Гаврилко. - Ма?мо трохи грошей", А  я нин?
вранц? так? бачив мед?вники в пекарн?... ну, так?, що н?коли не бачив... Оце
тоб? коржик, а на коржиков?  наче сметана солодка-солодка... зверху помащено
червоним та притрушено маком...- Гаврилко сплюнув, бо йому наб?гло повен рот
слини. - А  на  самому вершечку, ма?те соб?... вишня! Мов т?льки ?? з дерева
з?рвав.
     - Еге?! - скрикнули враз Мар?йка з Дмитриком.
     - ?й-богу!.. ход?м купимо!
     - Ход?мо!
     - А на шостака в?зьмемо цигарок, - додав Гаврилко.
     - I с?рник?в1
     ? д?ти, мов зграя горобц?в, знялись з м?сця ? покопот?ли вулицею.
     -  Стережись! -  гукнуло щось ?ззаду  ? баскими к?ньми проскочило  повз
д?тей.
     -  Лови!..  лови його!  - скрикнув Гаврилко, ? вс? тро?  щосили поб?гли
навздог?нц? за саньми.
     Дмитрик  в  Гаврилком  вчепилися  ззаду  за  сани  ?  прича?лись.  Але,
озирнувшись за Мар?йкою,  вони так ? зареготались  наголос. А  де ж Мар?йка,
наздоганяючи сани, посковзнулась  ? шубовснула просто в  калюжу. Брудна вода
ст?ка? з мокро? сп?дниц?, а Мар?йка сто?ть, ще й пальц? розгорнула, завалян?
в  болот?.  На  лихо,  почув той рег?т  в?зник ? шмагнув назад себе батогом.
Дмитрик з Гаврилком попадали з галасом на землю. Хлопц? п?дб?гли до Мар?йки.
     - Мар??, зв?дк?ль в?тер в??? - зачепив ?? Гаврилко, смикнувши за к?нець
хустки.
     - Мар??, зв?дк?ль в?тер в??? - смикнув з другого боку Дмитрик.
     -  Не зай-май,  бо,  ?й-бо  мам? скажу!  -  запхикала  Мар?йка, сякаючи
червоного носа.
     Хлопц?  попустували трохи,  а  дал? з заспоко?ною Мар?йкою  майнули  на
базар.
     Гаврилко  накупив мед?вник?в, цигарок ? с?рник?в. Вс? тро? примостились
десь  п?д барканом  ?  под?лились  ласощами.  Гаврилков?,  звичайно, придало
найб?льш. Поласувавши, в?н добув з кишен? цигарок ? дав одну Дмитриков?.
     - Дай ? мен?! - об?звалась Мар?йка.
     - На, коли хочеш!
     Дмитрик затягнувсь цигаркою  ? почервон?в увесь од ?дкого  диму, аж оч?
сл?зьми   заб?гли.   Однак   в?н   не  кинув   цигарки,  боячись  глузування
Гаврилкового.
     Мар?йка закашлялась.
     -  Тю на  них! Таке г?рке  та недобре  курять, - сказала вона,  кидаючи
цигарку.
     - Ет, баба! - з погордою сплюнув Гаврилко, хоч його й самого нудило в?д
цигарки.
     -  А тепер  гайда  бити того  жидка,  що  нас  займав учора! -  загадав
Гаврилко.
     Вс? знялись ? подались пом?ж жид?вськ? вулиц?.
     Жидка не знайшли, а так провештались на м?ст? до вечора.
     - Гляди ж, Дмитрику, виходь завтра! - наказував Гаврилко.
     - А як мамка не пустять?
     - То втечи!
     Дмитрик б?г через л?д, пошкрябуючи здоровими чоб?тьми, ? з жахом думав,
що то скаже йому мамка за неслухнян?сть.
     А мамка н?чого не  сказала:  вона лежала  на полу й стогнала. Побачивши
врешт? Дмитрика, Ярина об?звалась:
     - I де ти бродиш, заволоко? В?зьми отам кашу в печ? та новечеряй!
     Дмитрик ви?в з горщика кашу, л?г коло матер? ? зараз же заснув.
     Йому снились горобц?, кози, ласощ? та ?нш? вт?хи б?дних д?тей.


Другого дня Ярина ледве звелась з постел?; вона взялась  за  в?дра, щоб п?ти
на роботу, але почула, що не мав сили.
     - Чогось я занедужала, Дмитрику, - об?звалась Ярина, - сили не маю... Я
трохи полежу, а ти поб?жи на м?сто та купи хл?ба... Ось тоб?  грош?... Та не
барись...
     Сумно було Дмитриков?, жалко  недужо? мами,  але  т?льки до  с?нешнього
порога. За  порогом в?н забув  ? маму,  ? сво?  турботи. Сонечко гр?ло, як ?
вчора, небо  син?ло в  високост? чисте,  безхмарне; струмочки  жебон?ли щось
межи собою,  по  сн?гу  плигали жовтобрюшки  та сн?гур?. Весело!  Дмитрик  з
рад?сним серцем трюхав по льоду, затискаючи в жмен? грош? на хл?б.
     Коли  це, саме  п?д м?стом, з'явився Гаврилко з гринджолятами,  а на ?х
сид?ла Мар?йка.
     - С?дай, п?двезу! - гукнув в?н на Дмитрика.
     Дмитрик з розгону наскочив на гринджолята, мало не перекинув Мар?йки, а
Гаврилко пов?з ?х, мотаючи головою та ?ржучи, мов к?нь.
     - Тпру! Дай, Гаврилку, я повезу!
     Дмитрик скочив з санчат ? взявся за мотузок.
     - А що се у тебе в жмен?' - лапнув його за руку Гаврилко.
     - Грош?... мамка на хл?б дали.
     - Дай сюди!
     - Еге, не можна - мамка битимуть.
     - Дурний! скажеш загубив, то й не битимуть. Давай!
     Дмитрик, вагаючись трохи, в?ддав грош?.
     - От що я вам скажу, - почав Гаврилко. - Я тому жидков?, що нас  раз  у
раз зач?пав, таки нам'яв учора пейси. Але жидок  нахвалявся: як зберу, каже,
жиденят,  тод?  не попадайтесь нам  у руки.  А ми соб?  зна?те, що? Ми  соб?
покупу?мо козики, жиденята не посм?ють п?дступитись, як докажемо нож?.
     Думка купити нож? дуже вс?м сподобалася. Д?ти метнулись  до крамниц?  ?
купили три козики. Лишились ще два шаги, за як? не знали, що купити.
     - А я ?сти хочу! - об?звався Гаврилко.
     - I я! I я! ..- скрикнули разом Дмитрик та Мар?йка.
     - Рушай просити, Дмитрику! - загадав Гаврилко.
     Та, як  на  лихо, сьогодн? не щастило, хоч  Дмитрик дуже жал?бно кривив
обличчя та квилив, мов сирота:
     - Дайте сиротин? коп??чку... згляньтесь над голодним!..
     Н?хто н?чого не давав, а ?сти хот?лось.
     - Ет, що тво? старцювання! От  як той д?д сл?пий, що сидить б?ля мосту,
- ну,  той мав всякого добра  повну торбу:  там тоб? й бублики,  й яблука, й
мед?вники!.. облизалась на одну згадку Мар?йка.
     В Гаврилков?й голов? промайнула думка.
     - Зна?те, що? та торба буде наша! - р?шив в?н.
     - Еге,  так тоб? д?д  ?  дасть:  ти  за торбу, а  в?н тебе  костуром! -
змагалась Мар?йка.
     -  Не б?йсь! Зробимо так: ти, Мар?йко, купиш за  двоячку булку ? подаси
д?дов?, а  як д?д ховатиме ??  в торбу,  ми вдвох з Дмитриком,-  я з  одного
боку, а в?н з другого, -  черкнем ножем по мотузц?...  Мар?йка вхопить торбу
та навт?кача, а ми за нею!.. Добре, Дмитрику?
     - Еге, "добре"! А як д?д зверху костуром?
     - Не б?йсь, не влучить! Гайда!
     Сл?пий  д?д сп?вав побожн? п?сн?  ?  не чув  свого лиха. В?н, ховаючи в
торбу булку,  об?цяв  Мар?йц?  "спасен?? душеньки", коли враз почув, що його
торба кудись сунеться, що ?? вже нема!
     - Калавур! Грабують! - зарепетував д?д,  але  в одпов?дь  на  його крик
залопот?ли ноги вт?кач?в,
     А Гаврилко  паю? вже  здобич, прича?вшись  з сво?м гурточком  за стосом
дров на жид?вському подв?р'?.
     Дмитрик чув дитячим серцем, що  так погано чинити, як вони  чинять, але
бо?ться й натякнути про се, бо Гаврилко просв?тку не дав би, глузуючи.
     Аж ось ? веч?р.  Дмитрик зна?, що йому пора вже додому, але в?н бо?ться
з'явитися  до  матер? без хл?ба ? без грошей. Адже мати напевне  картатимуть
його! Ся думка так гризе Дмитрика, що в?н зв?ря?ться з нею Мар?йц?.
     - Ночуй у нас! - р?шав Мар?йка. - А завтра мати забуде, ? минеться тоб?
отак.
     I Дмитрик уперше в житт? ночу? п?д чужою стр?хою, далеко в?д матер?.
     Другого дня знов  ?грашки, см?хи, ласощ?. Але надвеч?р Дмитрик пом?чав,
що  йому чогось  мулько на серц?. Так чогось кортить додому,  до матер?. Хай
вже  й виб'ють його,  аби  бути вдома, аби почути голос  неньчин. Дмитрик не
витриму?  дал?,  кидав  сво?х  товариш?в  ?  б?жить  додому.  Йому  хочеться
пригорнутися до мат?нки, перепросити  ??,  поц?лувати  ту руку,  що  не  раз
пестливо гладила  його  по головц?. Та чи дома тепер  мат?нка, чи ще  носять
воду? Он ?де назустр?ч та ж?нка, що вони наймають у  не? хату, вона, мабуть,
зна?...
     - Т?тко, чи мамка  вже дома,  чи ще  воду носять?  -  п?дб?гав  до  не?
Дмитрик.
     Ж?нка ста? ? сумно хитав головою.
     - В?дносила вона вже сво?, дитино!.. Вже б?льш не ? понесе! - з сл?зьми
в очах каже ж?нка.
     Дмитрик не  розум?в гаразд сих сл?в, але його щось  стиска? коло серця.
В?н бачить сльози на очах у ж?нки, ? неспок?й обхоплю? його.
     - Сир?тка ти нещасний!.. Вже твоя мати  десь з  богом бес?ду?...- ридав
раптом ж?нка ? хоче приголубити Дмитрика.
     Але Дмитрик випручу?ться з об?йм?в ? кида?ться дал?. В?н  усе зрозум?в,
? страшна безнад?йн?сть обняла йому серце.
     -  Мат?нко моя!.. -  кричить в?н. -  Мат?нко!.. - Сльози течуть йому по
обличчю, серце маленьке рветься з болю, а Дмитрик  б?жить все дал?  ? н?чого
не бачить перед собою. В?н давно вже загубив свого  картузика,  к?лька раз?в
падав на слизьк?й  дороз?, поли з  рудо? юпки, мов крила, мають  за  ним в?д
прудкого б?гу, а в?н усе б?жить дал? та голосить:
     - Мат?нко моя!.. мат?нко р?днесенька!..
     Але що це? Чию це труну везуть на санях?
     "Се  мою  мамку  везуть ховати", -  думав  Дмитрик ? щосили порива?ться
наперед.  В?н  не бачить,  що  за ним  басують  кон?,  не  чув, як  кричать:
"стережись!"  А  кон?  вже  близько,  ось  вони  дихають  гарячою парою  над
Дмитриковою головою, ось  спинаються над  ним,  рвуться  наперед, ?  Дмитрик
зникав десь п?д к?нськими копитами...


Дмитрик лежить у л?карн?.  Зламану ногу його взято в лещата; нога вже не так
болить,  як перше,  ?  Дмитрик може  п?двестись  на  постел?.  В?н розглядав
простору  к?мнату,  це  ле"кать  хвор?,  дивиться  на  сестру-жал?бницю,  що
з?гнулась над недужим, ? зупиня?ться, врешт?, на сво?му столиков?. Там, межи
усякими  пляшечками з  л?ками,  червон??  колодочка  з його  козика. Ох, той
козик! В?н нагаду? Дмитриков? ст?льки прикростей, ст?льки смутку, що Дмитрик
не може дивитися на його.
     "Може, мама ?сти хот?ли, як  я  купував козики... може,  вони голодн? й
померли, не  д?ждавшись хл?ба... Не скажуть мат?нка, не признаються, бо нема
вже ?х на  св?т?...  ? н?кого в  мене нема?...  сир?тка я безр?дний... Та чи
вибачать  мен?  мамка за  все, що я  нако?в? -  дума?  Дмитрик,  не втираючи
сльози, що скотилась  йому  на  обличчя. То десь бог покарав мене: нащо було
обдурювати  ус?х,  просячи  для  слабо?  неньки?  Нащо  було  казати,  що  я
сир?тка?.. От  тепер  бог ? дав  так...  А все  той  Гаврилко  недобрий  в?н
хлопець,  в?н  мене  на  все  п?дводив...  Н?,  то  я недобрий,  що слухався
Гаврилка... Не вибачить мен? бог, не вибачить..."
     I Дмитрик погляда? в куток,  де  з  чорних рам дивиться на його  суворе
обличчя  бога-батька, ? зда?ться Дмитриков?, що не  варт в?н пробачення,  що
н?хто не дару? йому вини його...
     "Що  зо мною буде? -  турбують думки дитячу  голову. - Де я под?нусь?..
Хто   мене   нагодув,  хто  зодягне   мене,  кал?ку   непотр?бного?..   Знов
старцювати?..  Н?, не буду, не хочу й бачити того  Гаврилка, що  навчив мене
руку  простягати...  Буду  щось  робити,  на  хл?б  заробляти,  Добр?   люди
поможуть... А  де  ж  т? добр? люди?  ?! Я знаю, що  ?! Адже мат?нка недурно
казали, що св?т не без добрих людей!.."

Популярность: 6, Last-modified: Sat, 31 Aug 2002 10:37:31 GMT