Олексiй Коломi╨ць. Дикий ангел ** ДИКИЙ АНГЕЛ ** Повiсть про сiм'ю на двi дi© ДIЙОВI ОСОБИ Ангел Платон Микитович. Уляна - його дружина. Петро Федiр Павлик - ©хнi сини. Таня - ©хня дочка. Лiда - Петрова дружина. Клава - дiльничний лiкар. Маляр - Клавин чоловiк. Крячко - пенсiонер. Клоков - кореспондент. Бiля - художник. Оля - Павликова дружина. ДIЯ ПЕРША КАРТИНА ПЕРША Невеличке подвiр'я. Ганок одноповерхового будиночка з прибудовою - домашньою майстернею. Посеред двору збитий з дощок стiл. Стовп. На ньому умивальник i прилаштований телефон пiд дашком. Саморобне крiсло-гойдалка. Осторонь - ослiнчик. Таня зачiсу╨ться бiля умивальника. Федiр лагодить стiлець. Лiда в крiслi-гойдалцi. Уляна накрива╨ стiл. Л i д а. У вас мовби маленька неприступна фортеця. Спокiй i якесь особливе вiдчуття безпеки. В минулий при©зд на вулицi мене застала гроза. Блискавицi й громи, здавалося, на тротуари падали. Я так злякалася! А забiгла сюди, у двiр, - i страх пропав. Наче громи i блискавицi боялися сюди вдарити. Т а н я. Якщо тато були вдома, звичайно, побоялися. У л я н а. Не пащекуй, Таню! Л i д а. I кольоровий телевiзор, i оце саморобне крiсло у вас напрочуд пасують одне до одного. У л я н а. Коли вже тобi так усе подоба╨ться, то в нас би й вiдпочила, а не ©хала на курорт. Л i д а. Море... Т а н я. З велико© висоти море зда╨ться калюжею. У л я н а. Ти його бачила з висоти? Т а н я. Побачу. У л я н а. Забила собi в голову стюардесою стати. Л i д а. А батько? У л я н а. Вона така, що й батька умовить. Ф е д i р. Скiльки ж ти, Лiдо, не добула на курортi? Л i д а. Сiм днiв. У л я н а. А грошi повернули? Л i д а. Нi. У л я н а. То вже б добула. Л i д а. Захотiлося вас провiдати, i за домом скучила. За Петром. I синка треба забрати вiд мами. Ми з Петром без нього не можемо. У л я н а. Петро i минулий рiк, i цей без вiдпустки, хоч би до нас навiдався. Ф е д i р. Запанiв Петро. Ул я н а. Хiба можна так на брата? Ф е д i р. Можна. Л i д а. Не запанiв, а все в роботi, вiн такий скажений до роботи, як i всi ви. Т а н я. Мене виключи з цi╬© компанi©. У л я н а. Годi чепуритися. Збiгай на город цибулi вирви. Таня виходить. Л i д а. У вас уже i город свiй? . У л я н а. За гаражем грядочка: За той шматочок землi клопотiв та прикрощiв... Л i д а. То навiщо було брати? У л я н а. А як же без грядки, без свiжо© городини? За пучок кропу на базарi гривеник беруть. Нi совiстi, нi правди нема в людей. Десять копiйок за жмутик трави. Борщ дуже дорогий виходить... А суп ми не любимо. Л i д а. Петро часто каже: якби такого борщу, як мама готу╨. У л я н а. На борщ треба i городину свiжу, i м'ясо свiже, базарне... Заходить Таня, кладе цибулю на стiл. Мало не забула: хто зi мною завтра на базар по©де? Л i д а. Далеко збира╨тесь? У л я н а. Десь у район, щоб дешевше. Т а н я, Я не по©ду. Ф е д i р. Чого не по©деш? Т а н я. Нещодавно права одержала... Недiля, машин багато, ще в аварiю потраплю. На ганок виходить Павлик. П а в л и к. Мамо, де моя бiла сорочка? Ул я на. Там, де прасоване лежить... Павлику, по©демо завтра на базар? П а в л и к. Категорично нi!(Iде в хату). У л ян а. Навiщо ж тодi машину купували - щоб у гаражi стояла?.. Такi грошi витратили. Т а н я. В гаражi... Наш "Запорожець" уже сам поверта╨ на дешевi базари. Л i д а.Я ще не ©здила самостiйно, але на права здала. Ми з Петром надумали купити машину. У л я н а. А грошi? Л i д а. Будемо вiдкладати потроху. На ганку з'явля╨ться Павлик. П а в л и к. У сорочки верхнiй гудзик вiдрива╨ться. Ул я н а. Таню, приший. Т а н я. Були пани, були раби, а тепер усi товаришi! П а в л и к. Де голка? У л я я а. У рушнику. Павлик iде в хату. Т а н я (пiдходить до Лiди). Так модно одяга╨шся! I де тiльки все дiста╨ш? Л i д а. Петро дiста╨. Вiн краще на одязi розумi╨ться, нiж я. Т а н я. Менi б такого чоловiка, як наш Петро. Л i д а. Ти дiвчина вродлива, сама вибереш собi жениха. Т а н я. Тепер такi женихи, що самi на пляшку канючать, де вже ©м про жiнчин одяг дбати. Ф е д i р. Петро заробля╨, мабуть, по пiвтисячi? Виходить на ганок Павлик. П а в л и к. Мамо, де отой галстук бiластий? У л я н а. Там, де лишив, на бильцi лiжка. Павлик виходить. Ф е д i р. Запанiв Петро, мiг би й при©хати. Л i д а. Я ж кажу - його вiд роботи не вiдiрвеш. У вас, у Ангелiв, така вдача. Т а н я. Кореспондент з областi при©хав, до мене пiдходив, хотiв нарис про нашого батька робити. Але, мабуть, роздумав. Щось йому не сподобалося. I Федiр теж не сподобався. Бурмило, каже, не чоловiк. У л я н а. Чому це про тебе так? Ф е д i р. Я до пуття i не розчув, i не зрозумiв, що вiн запитував. От я йому й кажу - у перервi. Сам вiн бурмило! Працю╨ш, а воно лiзе! Т а н я. I сюди приходив. Може, сьогоднi ще прийде. У л я н а. Треба ж батьковi сказати. Т а н я. Мабуть, не прийде. У л я н а. Тебе не розбереш: то прийде, то не прийде. Врива╨ться пiсня "Мой дед-разбойник": Мой дедушка разбойник, разбойник, разбойник, Был в самом деле очень знаменит. Кто мимо дедушки пройдет. Все деньги сразу отдает. Иначе будет бит, Иначе будет бит. Где ж ты, времечко лихое, Когда можно было жить разбоем, да, да! У л я н а. Знову сатану включив. Т а н я (пiдходить до телефону, набира╨). Ванько, Ванько! Виключи, дурню, бегемотiю! Дай пообiдати. Чу╨ш?.. (Кладе трубку. До Лiди). Це наш сусiд Крячкiв Ванько забавля╨ться... Пiсня урива╨ться. Л i д а. Послухався? У л я н а. Вiн батька за петельки хапа╨... Такий волоцюга, що свiт не бачив. Танi, правда, побою╨ться. Ф е д i р. Таню, по©дь завтра на базар. Т а н я. Хому тато скаже, той i по©де. Л i д а. "Як тато скаже"! Петро i нашому синковi спiвав ту пiсню, що ви маленькими спiвали... Як це вона почина╨ться? (Пробу╨ наспiвати). I сказала стиха мати: - Не пустуйте, бо йде тато. Таня пiдспiву╨. I сказала стиха мати: - ╞жте, дiти, бо йде тато! - I сказала стиха мати: - Спати, дiтки, бо йде тато! Самi придумали чи десь почули? Ф е д i р. Це ще не вся пiсня... Вона довго спiва╨ться: I сказала стиха мати: - До роботи, бо йде тато. Т а н я. Цей куплет Федiр запам'ятав. Колись санчата сво© поламав i не хотiв лагодити. Так тато йому всипав. У л я н а. Усiм потроху дiставалося. Хiба що Павлика трошки милували. Т а н я. Любимчик. Виходить Павлик. П а в л и к (до ТанI). Зав'яжи галстук. Т а н я (зав'язу╨). Пора самому навчитися. П а в л и к. Ширший вузол. Т а н я. Що з тобою? Наче щось украв, аж руки трусяться, i очi, як у цигана на ярмарку. Злякався, що трiйку схопив? У л я н а. Мовчи, батько почу╨ - обiд пропаде. Павлику, стипендiю не заберуть? П а вл ик. Нi. У л я н а. I то добре. Таню, клич батька - пора обiдати. Т а н я (пiдходить до прибудови, стука╨ кулаком у дверi). Пане президент, обiд подано. Л i д а. Петро розказував: нiколи не бачив, щоб батько вiдпочивав... Усе щось робить. З прибудови виходить Платон. Видно, колись був у силi чоловiк. Обличчя суворе, втомлене. Пiдходить до умивальника, ми╨ руки. Павлик винiс рушник. Л i д а. Пробачте, звичайно, мою нетактовнiсть, але не втерплю, скажу. Оце дивлюся: Уляна Охтисiвна готу╨ обiд, Федiр майстру╨, Платон Микитович мовчки ми╨ руки, i Павлик з рушником. Так, зда╨ться, булб i минулого разу. Я нiби вдруге дивлюся той самий фiльм. Т а н я. А який наступний кадр? Л i д а. Мабуть Уляна Охтисiвна скаже: "Пора обiдати, ставте стiльцi". У л я н а. Справдi. Берiть, дiти, стiльцi. Федоре, принеси Лiдi. Л i д а. Не будемо порушувати традицiй. Кожен сам собi принесе стiлець. Павлик, Таня, Лiда приносять стiльцi. Федiр приносить матерi, собi ставить полагоджений. Павлик виносить велике саморобне крiсло, ставить на чолi стола. Л i д а (дiста╨ пляшку вина). Кримське. Ф е д i р. Не обiд - бенкет. Т а н я. А перед бенкетом - експропрiацiя, або, просто кажучи, грабунок серед бiлого дня. П л а т о н (сiда╨ в крiсло). Вино? Л i д а. Це я в Криму. Сьогоднi ж субота. Т а н я. День зарплати - майже свято. П л а т о н. Вино не для обiду. (Дiста╨ блокнот, надiва╨ окуляри). Л i д а. Навiть той самий блокнот. Т а н я. При татовому почерку його на все наше життя вистачить. Не лiтери, не цифри, а макове насiння. Ф е д i р (пiдходить до батька, дiста╨ з кишенi грошi, пода╨). Двiстi тридцять! Батько бере грошi, раху╨. У л я н а. Соромно сину не вiрити. П л а т о н. А може, касир не додав? Рахувати не соромно, а приносити двiстi тридцять карбованцiв, як хлопчаковi, - соромно! Ф е д i р. Новий верстат - ще не приноровився. П л а т о н. Двiстi тридцять карбованцiв за мiсяць, слюсар-iнструментальник... При такому здоров'©!.. Ф е д i р. Платять не за здоров'я, а за роботу. П л а т о н. Отож-то, що за роботу. Надурочнi бери! У л я н а. Дай же Федi на витрати. П л а т о н. Минулого мiсяця брав. Де вiн ©х потратив? Т а н я. Двiстi тридцять карбованцiв татовi мало. Менi б такi грошi! А втiм, однаково: на заводi одержуй, а вдома здавай, тiльки й того, що перенесла з одно© каси в iншу. П л а т о н. Як у тебе, Таню? Т а н я (пода╨ грошi). Сто п'ять. П л а то н. А премiальнi? Т а н я. Звiдки зна╨те? П л а т о н. Менше балакай. Т а н я. Двадцять п'ять собi залишила - на сукню. П л а т о н. У тебе ©х досить. Т а н я. Не моднi. Пл а тон. На моду грошей нема╨. У л я н а. Хай купить. Т а н я. Щедрi ви, тату. Отак, кажуть, колись куркулi родилися. П л а т о н. Мабуть, що так. Т а н я. I на курси п'ятнадцять карбованцiв. П л а т он. Якi ще курси? Т а н я. Я вже казала. Iноземних мов... Стюардеса ма╨ знати мiнiмум двi мови. П л а т он. Хочеш на курси - прироби. Тобi ж хотiлося в складальний - переходь. Там i зарплата бiльша. Т а н я. Обiцяють, а не переводять. П л а т о н. Для переходу в iнший цех треба, готуватися. Походити, подивитися, за когось попрацювати. З цеху в цех - не з одного трамвая в другий. Т а н я. Це менi ясно, а на курси давайте! П л а т о н. Сказав - прироби. Приробиш - краще вчитися будеш. (До Павлика). Як у тебе, студенте? Ще не одержав стипендi©? Там у вас порядку нема╨. (Склада╨ окуляри, хова╨ блокнот). Ти, синку, в цi канiкули на завод не пiдеш. За два мiсяцi - триста карбованцiв! Не пiдеш. У л я н а. Нарештi зжалився батько. А то чужi дiти вiдпочивають, а вiн свого - на завод. Л i д а. Мiй Петро теж здавав грошi у батькову касу? П л а т о н. Тут жив, тут одягався, харчувався - i грошi докупи. Всi на одних правах. Т а н я. Ви, тату, як пiшли на пенсiю, то ще поскупiшали. П л а то н. Поскупiша╨ш. Бач, поганенько ми цей мiсяць потрудилися. Не пiдеш, Павлику, на завод... Запишешся у тi бригади, що на Пiвнiч ©дуть. У л я н а. На Пiвнiч? П л а т о н. Пiвнiч теж земля, i наша земля. У л я н а. Ти б свою дитину i в пекло послав, аби бiльше грошей. Не да╨ш вiдпочити. П л а т о н. Пiсля яких трудiв? Десять мiсяцiв з портфельчиком бiгав... Натомився! Нещодавно по телевiзору бачив - вручали школярам ключi вiд Артеку. Серед тих дiтей були такi здорованi, що ©м би камiння бити, а ©х вАртек! Тепер ©м ключi вiд Артеку, а там вiд Сочi, а потiм без ключiв труситимуть батькiвськi кишенi... I кишенi, й душi. Подавай ©м життя розвеселе!.. (Пауза). Досить розмов. Обiдати! Наливай, Федоре, пива. Л i д а. Може, вина? П л а т о н. Хай сто©ть - не пропаде. А ти чого, Павлику, задумався? Пообiдай, а потiм думай, коли ╨ про що. Федiр налива╨ в бокали пиво. У л я н а. Як же не думати - на Пiвнiч дитину посила╨ш. Там, мабуть, i лiтом холодно. Захворi╨. П л а т о н. Може, в Артек його? У л я н а. Знали нашi дiти Артек? Оно! (Жест). В отiй майстернi з трьох рокiв. Т а н я. У нас гостя, а ми сiмейнi чвари завели... Перенесемо це питання, як кажуть у мiсцевкомi, на iнше засiдання. У л я н а. На Пiвнiч! А в що одягнути дитину?! П а в л й к. Нiкуди я не по©ду. П л а т о н. Це ж чому? П а в л й к. ╙ причина. П л а т о н. Говори. П а в л й к. Я вам потiм скажу. П л а т о н. Говори, тут усi сво© - шпигунiв нема╬. Пауза. П а вл й к. Я женюся! Пауза. У л я н а. Дурнi жарти. П л а т о н (зупинив довгий погляд на синовi). Прийде час - женишся. П а в л и к. Я без жартiв. П л а т о н. Я теж. - Будемо ми сьогоднi обiдати чи нi? (Бере в руки бокал). Якщо тобi, синку, й прителiпалася в голову ця думка - викинь ©© геть! Закiнчиш iнститут, попрацю╨ш, щоб у гаманцi завелося, а тодi й женися. Iнакше як жити? П а в л и к. Якось проживу. П л а т о н. Десять тисяч виграв на лотерею? Женитися захотiв, жовтодзьобий! У л я н а. Ти, батьку, не гримай на дитину. Сказав - не дозволю, i досить. Ф е д i р (пода╨ Павлику бокал). Випий, чим дражнитися. П а в л й к. Ми вже записалися. Присутнi враженi словами Павлика. Лише Платон, мов i не почув, навiть голови не повернув у бiк сина. Повiльно, занадто повiльно випив сво╨ пиво. Т а н я. Може, й весiлля згуляли? П а в л й к. Згуляли! У л я на. Люди добрi, що ж воно робиться в свiтi бiлому? Т а н я. Нiчого особливого - дитя женилося! У л я н а. Павлику!.. Ф е д i р. Вiн правду каже. У л я н а. Як же так, без батькового дозволу? Т а н я (наспiву╨). I сказала стиха мати: - Хоч женитись, спитай тата... П а в л и к. Знав... не дозволите. Ф е д i р. Сво©м сказати треба було. Л i д а. Звичайно, безглуздо одружуватися, не маючи нiчого за душею. Але ж кажуть: з милим рай I в куренi. П л а т о н (не витримав). Ледар i дурень надумали таке безглуздя. "В куренi". В куренi живуть злиднi, а злиднi перегризають горло коханню, хоч би яке воно було! ╙ в тебе дах над головою?! Зможеш' прогодувати, одягнути дружину свою? Женися! А нi-зайцем бiгай по свiту, хоч цiлий вiк бiгай! Думав, як жити? П а в л и к. Думав. П л а т о н. З чужо© миски годувати дружину? У л я н а. Прогоду╨мо - не збiднi╨мо... Т а н я. Напалися на хлопця. Може, невiсточка така красуня, що всi навколiшки перед нею станемо. Де вона тепер, Павлику? П а в л и к (подивився на годинника, непевний жест). Тут чека╨. Т а н я. Хай зайде. Всi ждуть, що скаже батько, але той мовчки обiда╨. Л i д а. Незручно. Дружина тебе чека╨, Павлику... Розписалися - то вже дружина. П а в л и к (ще вага╨ться). Тату... У л я н а. Клич. Павлик глянув на батька - швидко вийшов. Т а н я. Тату, ти при нiй не гримай на Павлика, вiн же тепер мужчина. Ф е д i р. Ну й Павлик... Т а н я. Заздриш? Павлик уже жонатий, а ти... Ул я н а. Вгамуйся, Таню! Т а н я. Молодець Павлик! Одружився тихо, мирно, мовчки. Ф е д i р. Так не можна. Т а н я. Коли будеш з татом радитися про сво╨ одруження, поклич мене, хочу послухати. Врива╨ться дика пiсня "Мой дед-разбойник". Таня пiдбiга╨ до телефону, набрала номер. Т а н я. Ванько, перестань! Ми ще обiда╨мо!.. Що?.. Не тво╨ дiло. Виключай! (Вiша╨ трубку). Музика затиха╨. Л i д а. Заскочила блискавка i в нашу фортецю. Т а н я. Ще буде грiм. Заходить Павлик i майже тягне за собою Олю. Зупинились. Оля, тендiтне дiвча, виходить наперед, але ще трима╨ за руку Павлика. Оля. Добрий день! У л я н а. Здрастуй. (Пауза). Як же тебе звуть, дiвчино? О л я. Оля. У л я н а. Просимо до столу. Л i д а. Сiдай, Олю, бiля мене. - Я теж ©хня невiстка. Двi невiстки на одному стiльцi. Тiсно, але зручно, у випадку чого, вдвох вiдбиватися будемо. Оля несмiливо сiла. Пообiда╨мо, розмова краще пiде. О л я. Я... ми недавно з Павликом пирiжки ©ли. У л я н а. Скiльки ж тобi рокiв, серденько? О л я. Вiсiмнадцять. У л я н а. Раненько замiж побiгла. О л я. Павлик сказав, то й побiгла... У л я н а. Весiлля нiби було? Де ж ви гуляли? , О л я. У нашому гуртожитку, в тринадцятiй кiмнатi. Т а н я. Тринадцята кiмната! Гарний початок сiмейного життя! У л я н а. Учишся? О л я. У медшколi, на другому курсi. Т а н я. Чудово! Л i д а. Ось i мо╨ вино знадобилося. Вип'╨мо за здоров'я молодих. Таню, давай чарки, а ти, Федоре, вiдкоркуй пляшку. Федiр бере пляшку, давиться на батька, нiби пита╨ дозволу. Таня вносить чарки, ставить на стiл, Федiр налива╨. Т а н я. Оце суботонька! Л i д а. Олю, ти повинна звикнути до цi╨© прекрасно© сiм'©, люди дуже гарнi, але мовчкуватi, за винятком мого Петра. О л я. Павлик теж говорить... Л i д а (пiднiма╨ чарку). За здоров'я молодих! Щоб були вони дружнi та щасливi. Всi випивають, тiльки дво╨, Оля та Платон, тримають чарки, дивляться одне на одного. Врештi Оля торкнулася губами й поставила чарку, а Платон Микитович випив до дна. У л я н а. Павлику, чого ти нiби не вдома?.. I Олi стiлець би винiс, Павлик виносить табуретку, але Федiр забира╨ ©© собi, а стiлець ставить Олi. Якось перед людьми нiяково - скажуть, потай женили сина. Т а н я. Заново переженимо. Хто там бачив весiлля в тринадцятiй кiмнатi? А тут: таксi з прапорцями, "гiрко" кричатимуть, "Запорожець" по районних базарах побiга╨, понавозить дешево© свинини, тато розкошелиться, видасть зi сво╨© скарбницi карбованцiв... Скiльки, тату? У л я н а. Ти б менш торохтiла. Ф е д i р. Ольго, а батьки тво© де? О л я. Мама в Iванкiвському районi медсестрою працю╨. Ф е д i р. А батько? О л я. Не знаю. Утiк, ще як я маленькою була. У л я н а. Мама зна╨, що ти замiж вийшла? О л я. Ми з Павликом ще ©й не казали. Платон Микитович пiдвiвся, пiшов до хати. Т а н я. Ти, Олю, вже зорi╨нтувалася, хто ╨ хто? Я - Таня, сестра твого Павлика. А це - Лiда, дружина нашого старшого брата Петра. А ото, до хати пiшов, Павликiв тато. Наш батько! Л i д а. Зда╨ться, гроза пройшла мимо. Платон Микитович угамувався. У л я н а. Якби-то. Л i д а. I все ж весiлля будете робити чи ото, як було в тринадцятiй, так i залишиться? Ф е д i р. Хiба ж то весiлля? Треба, як у людей. У л я н а. I так усi про нас говорять: "Скупi, корисливi" та всяке... Та н я. Мабуть, оригiнальне весiлля було в тринадцятiй. Ти, Олю, й фату одягала? У л я н а. Вони такi дорогi тепер. О л я. Ми з Павликом не купували фати. Я позичила в одно© дiвчини. Вона вже тричi замiж виходила,, а фата нова-новiсiнька. Т а н я. Мамо, допитайся, може, й Федiр уже оженився, то щоб весiлля разом. Меншi витрати будуть. У л я н а. I чого ти до Федора причепилася? Т а н я. Вiн зна╨. Ф е д i р. Багато говориш, Таню. Якби стiльки ще й робила. Т а н я. Все вимiрю╨ш одним аршином. Жити, Олю, в нас тобi буде добре, але й робити змусять, як каторжну. У л я н а. Що ж, буде як буде!.. Ти, Олю, збирай сво© речi та переходь до нас. Федiр завтра вiльний, допоможе перевезтися. О л я. Я сама. У мене чемоданчик легенький... Я його взяла з собою, вiн там, бiля ворiт. Т а н я. Ще хто вкраде посаг... Неси до хати. О л я. Я все забрала, Павлик так сказав. (Вибiгла). Л i д а. Пощастило - на весiлля .потрапила. У л я н а. На ту недiлю, гадаю, упора╨мося. Напишемо, щоб i Петро при©хав. Л i д а. На весiлля при©де. У л я н а. Ох, Павлику, Павлику, не сказав батьковi. Що вiн тепер дума╨ про тебе? Л i д а. У батькiв серце добре. Входить Оля з невеличким чемоданчиком, з вузликом книжок i зошитiв. О л я. Це мо© речi. А це - книжки й конспекти. Павлик сказав усе захопити. Т а н я (усмiхнулася). Ось ми вже й пере©хали. Л i д а. А жити де будете? О л я (глянула на Павлика). Павлик... ; У л я н а. У нас, а де ж iще... Т а н я. Я до мами в кiмнату, а вони в мо©й. Входить Платон з двома чемоданами в руках, поставив бiля столу. П л а т о н. Ось тво© речi, Павле. (Вийма╨ грошi). Ось дев'яносто сiм карбованцiв, це з тво©х лишилося. Бери - i в добру путь! Живiть! У л я н а. Куди ти його випиха╨ш?! Отямся, Платоне! П л а то н. Сам себе випхав. Оженився, своя сiм'я, сво╨ життя. Не радився з нами - виходить, у нього сво© плани. Обрав дорогу-хай iде! У л я н а. Горенько! Куди ж ©м iти? Пауза. Тиша. О л я. Павлику, то кидай мене, раз тебе з дому проганяють. Ф е д i р. Тату, хай поживуть... Т а н я. У нас же мiсця - хоч танцюй. П л а т о н. Вибрав свою дорогу, хай iде, i квит! (До Павлика). Отак, синку! Живи сво©м розумом. (Сiв до столу, обiда╨). Нiма сцена. Всi враженi вчинком Платона. Оля пiдходить до Павлика. О л я (тихо). Може, ти лишайся, а я пiду. П а в л и к (бере чемодан). Ходiмо? Оля i Павлик виходять. У л я н а. Синку, почекай! Платоне, зупини! Павлику! (Вибiга╨), Ф е д i р. Це вже занадто, тату. (Виходить). Т а н я. Феодалiзм! (Вибiга╨). Л iд а. Сумнiваюся в мудростi вашого вчинку, Платоне Микитовичу. П л а т о н (випив чарку). Не втручайся, Лiдо. Павлик мiй син. (Iде до хати). Л i д а. Невже ви любовi й жалю до сина не ма╨те? Куди вони всi?.. (Виходить з двору). З хати виходить Платон з курткою в руках. П л а т о н. Як же я забув куртку покласти?.. Повернеться, вiзьме... Не повернеться... (Пауза). "Жалю не маю", "Не люблю сво╨© дитини"... Може, й вона мене не злюбить. (Виходить майже на авансцену). Що скажуть люди? Бува, батьки купують любов сво©х дiтей. Поки малi - за iграшку, за морозиво, потiм п'ять, десять копiйок, двадцять, карбованець, троячка. Потiм дитя вже саме лiзе до них у кишеню! А потiм жiнку приведе - годуйте! "Коли хочеш, батьку, щоб тебе любили, не пручайся..." На це я не пiду! "Прогнав сина"! Нехай його життя поколесить, поморозить, попече! Життя - не батько, не мати - подарункiв не робитиме. "Жалю не маю"! А без мене хто його жалiтиме? Люди? У них сво©х клопотiв повно. Заходить Л iд а. Л i д а. Пiшли до автобусно© зупйнки... Куди дiнеться ТIавлик зi сво╨ю дружиною? П л а т о н. Його дiло! Заходить Крячко. Вiн тут частий гiсть. Сiда╨ на ослiнчику, старанно зачiсу╨ться, лише-пiсля цього зверта╨ться до Лiди. К р я ч к о. У гостi, Лiдо? Л i д а. У гостi. К р я ч к о. Тодi здрастуй. Л i д а. Доброго здоров'я. К р я ч к о. Петро живий-здоровий? У начальствi? Я оно з Платоном у найвищому начальствi - пенсiонери! Живемо найкраще - на всi грошi! Балака╨мо i розважа╨мось на весь розум, який ще лишився! Нiхто вже нiчого не додасть i не вiдбере! Дивлюся: пiшов Павлик з чемоданом, догадуюсь - погнав Платон кудись хлопця грошi заробляти. А навiщо тобi, Платоне, грошi? У тебе й так добра всякого на десятьох. Ось я тебе знаю без малого тридцять рокiв, i все тобi мало. Робиш, заробля╨ш, приробля╨ш, надурочнi, премiальнi... На пенсi©, а влаштувався ще в хлiбний магазин приймальником. Уночi товар прийма╨, або сам, або Федора посила╨, аби шiстдесят карбованцiв придбати. Такi, як ти, Платоне, оббирають державу, як липку. Л i д а (налива╨). Випийте, дядьку, пива. К р я ч к о. Випий пива, а в Платона кров закипить- добро його пропало... За копiйкою вiн не те що нахилиться, а ляже!.. Була революцiя, полiтгуртки, наглядна агiтацiя, п'ятирiчки, соцзмагання... А Платон вистояв зi сво╨ю iде╨ю - гони копiйку. Л i д а. Живеш, то треба й заробляти. К р я ч к о. У мене оно будиночок гiрший, нiж у Платона, не маю нi "Запорожця", нi кольорового телевiзора, нi ощадно© книжки... Я не капiталiстично© фiлософi© - мною не керу╨ копiйка... Платон засмiявся. Що з тобою? Ти ж раз на рiк смi╨шся... П л а т о н. Злиднями люди хизуються... К р я ч к о. Не злиднями, а соцiалiстичною свiдомiстю. Я не голодний i не голий, що менi треба? (Налива╨ пива. Випива╬. Знову сiв на ослiнчик). П л а т о н. У тебе. Крячко, свiтогляд, як у то© кози: влiтку пасеться, а взимку ©сть, що дадуть. Лiд а. Живiть ви по-сво╨му, а Платон Микитович буде по-сво╨му. К р я ч к о. Нi, я все життя активiст! Поки на заводi працював - на зборах його чистив. А тепер доводиться iндивiдуально. Усе б йому простив, а за те, що жмикрут, - простити не можу. На фронтi в одному взводi служили. Платон улiтку в ранцi шапку носив. I тут, бачив, людям каструлi, вiдра клепа╨, майстру╨. Усе дба╨, усе мало. Сто рокiв проживеш? Нi! Правда, ти мiцний, як дуб, може, й проживеш до ста. П л а т о н. Чого прийшов? К р я ч ко. П'ятiрку до пенсi©. Платон да╨ грошi. Воно й не личить брати в пiдсудного... Але до суду вiддам. Куди синок майнув? Менший. Може б, i мого прихопив, нiяк до роботи не прилаштую. П л а т о н. Бо злодiй. К р я ч к о. Що? П л а т о н. Злодiй твiй син! К р я чк о. Як ти смi╨ш! Вiн сво╨ вiддасть, не те щоб украсти. П л а т о н. Не працю╨, а ©сть-значить, злодiй. Не заробив, а тринька╨ - злодiй. К р я ч к о. Мо╨ ©сть - не тво╨. П л а т о н. Гiрший за того злодiя, що нишком краде, по ночах, бо твiй - серед бiлого дня... К р я ч к о. Куркуляка! Йому i мого добра жаль. П л а т о н. Усе державне, усе наше, i все мо╨! К р я ч к о. З такою формулiровочкою ти завтра не те що пустирчик цибулькою висадиш, а всю дорогу. Ну, за цю справу я тобi ще на судi покажу. Л i д а. Про який ви суд, дядьку Крячко? К р я ч к о. Розумi╨ш? Ото ж (жест) обiч дороги такий пустирчик був. Ми збиралися там стенд поставити. Намалювати, написати, яким стане селище за п'ятирiчку. А Платон i прихватив той пустирчик-цибулькою, кропом засадив. Управи'на нього нема╨. Будемо товариським судом судити. Я виступатиму громадським обвинувачем. Я вже там виллю душу... Скоро ©деш, Лiдо? Л i д а. Днями. К р я ч к о. Я пiшов. Щось серце коле. Л i д а. Я теж пройду в магазин. Лiда й Крячко виходятiь. Платон лиша╨ться сам. П л а т о н. Пташка - i та гнiздо в'╨, щоб i вiтер не звалив, щоб i дощ не залив, щоб i тепло пташенятам було. Крячко i пташцi сказав би: багатi╨ш! Народилася людина - то й живи! I добре гнiздо сво╨ клади, щоб i дощ, i вiтер, I холод не страшнi були тобi. Заходить Клоков, зупиня╨ться на вiдстанi, придивля╨ться до Платона. Клаца╨ фотоапаратом. Платон мовчки спостерiга╨ за ним. К л о к о в. Доброго здоров'я. Якщо не помиляюся, Платон Микитович Ангел? А я Клоков, з газети. Ось... Простяга╨ посвiдчення. Платон навiть не подивився. Хотiв ближче з вами познайомитися. Дещо менi вже вiдомо. Стаж роботи, висока квалiфiкацiя. Син i дочка на заводi. Словом, потомствена робiтнича сiм'я. П л а т о н. Так. К л о к о в. Попередньо хочу з'ясувати кiлька питань. Але домовимося, вiдповiдати так, нiби ви розмовля╨те з добрим приятелем. П л а т о н. Давай, як з приятелем. К л о к о в(вiдходить далеченько, фотографу╨, потiм вийма╨ блокнот, приготувався записувати). Коли почалася ваша трудова дiяльнiсть? П л а т о н. З двох рокiв. К л о к о в. Тобто? П л а т о н. Штайцi сам одягнув, потiм iграшки собi майстрував, потiм по господарству, потiм школа, потiм завод... К л о к о в. На вiйнi були? П л а т о н. Був. К л о к о в. Геро©чнi вчинки, приклади? П л а т о н. Вся вiйна-приклад. К л о к о в. Ваша мета в життi? П л а т о н. Добре жити. К л о к о в. Що, на ваш погляд, для цього треба? П л а т о н. Мати здоров'я i грошi. К л о к о в. Уточнiть про грошi. П л а т о н. Або заробити, або вкрасти. Третього путi нема╨. К л о к о в. Громадська робота, коли працювали на заводi? П л а т о н. Бiля верстата. Пауза. К л о к о в. У багатотиражцi я читав, що ви любите грошi. П л а т о н. Не люблю, а поважаю. К л о к о в. Там вас намалювали ангелом, а замiсть крил - п'ятiрки. Пiдпис - "Стяжатель". П л а т о н. Правильно, все тягну до себе, а що ж, до сусiда тягти? К л о к о в. Вища мета вашого життя? П л а то н. Ото ж i ╨ вища - жити як слiд. К л о к о в. Через багатство держави до свого власного. П л а т о н. А ми разом з державою i плану╨мо, i багатi╨мо... Правда, я трошки попереду. Бо в не© ╨ ще чимало дармо©дiв: або не працюють зовсiм, або багато балакають i мало роблять... А в мо©й державi цього нема╨... Як заробив, так i ©ж! Як заробив, так i одягайся. Будемо кiнчати, приятелю. К л о к о в. Що ви стружете? П л а т о н. Ложку. К л о к о в. Давайте зробимо кiлька фото. Гадаю, ви часто згаду╨те роботу, свiй верстат. Станьте так, наче задумалися. П л а т о н. Думки не сфотографу╨ш. К л о к о в. Тодi вiзьмiть пенсiйну книжку й дивiться так, нiби це вам подарували велику радiсть i спокiй на старостi... П л а т о н. Не подарували - заробив! I не в нiй радiсть i спокiй. К л о к о в. А сфотографувати, що стружете ложку, - поганий кадр! П л а т о н. Яка в тебе зарплатня? К л о к о в. А що? П л а т о н. Я тобi все кажу, а ти та©шся. К л о к о в. Сто п'ятдесят. П л а т о н. Непогано. За такi грошi треба метикувати. (Пiшов до хати). К л о к о в. Бурбон. Клоков вийшов з двору. В цей час пiдгйшла Таня. Т а н я. Здрастуйте! К л о к о в. Привiт! Т а н я. Побачилися з татом? Не пiдходить, негативний тип. Так? К л о к о в. Майже. Т а н я (усмiхнулася). А я не годжуся в геро©нi вашого нарису? К л о к о в (теж усмiхнувся). Гада╨те, цiкаво буде читачевi? Т а н я. Я наче навмисне готувала себе для преси. Послухайте. Школу закiнчила з медаллю i пiшла працювати на завод. Цiкаво? К л о к о в. Бал не добрала? Т а н я. Навiть документи не подавала. К л о к о в. Цiкаво. Т а н я. Зайдете в цех - на Дошцi пошани. (Жест, мовляв, мiй портрет). К л о к о в. Цiкаво. Т а н я. Люблю лiтературу. Толстой, Досто╨вський, Джек Лондон, Фiцджеральд, Сент-Екзюперi, Распутiн, Гончар, Загребельний... К л о к о в. Цiкаво. Т а н я. Мрiю стати стюардесою, поглянути на планету з височини польоту лайнера. Звiдти люди менi будуть бачитись, як крапочки, i навiть ви, кореспондент зi сво©м фотоапаратом, здастеся менi меншi за сонечко, за мурашку, навiть за блоху! К л о к о в (стриму╨ образу). Балакуча. До зустрiчi. Т а н я. Сподiваюся, ©© не буде. (Пройшла кiлька крокiв услiд кореспонденту, iмiтуючи його оригiнальну ходу). Перемiна свiтла. Раннiй ранок. Платон, як завжди, щось майстру╨. Заходить Крячко. К р я ч к о. Не спиться? Я теж не сплю. Уяви собi, на всiй землi люди сплять, а пенсiонери, як сови, очi повитрiщали - не сплять! А коли й перевертаються на другий бiк, то тихо, щоб iншим не заважать. (Пауза). Вчора я ото позавидував, що Павлик на роботу пiшов, а мiй лайдаку╨. А воно, виявля╨ться, усе не так. Павлик женився, а ти його прогнав... Привiв жiнку, а ти ©х з хати. Я свого п'яницю терплю, а ти тверезих з хати... Сина з двору! Дикий ти чоловiк! Добувати копiйку, може, i навчив сво©х дiтей, а щоб зовсiм ©х пiд сво╨ керiвництво повернути - теж пас! У нас, батькiв, до них стiльки ж прав, як у англiйського короля: що напишуть, те й читай! Он мiй два роки не працю╨, а я що? Побити вже не здужаю. Мати нагоду╨. Сорочка, джинси, пляшка "чорнила" - i над панами вiн пан. А може, воно так i треба? П л а т о н. Поступися перед дiтьми раз, вдруге, вони тебе i запитувать не будуть. К р я ч к о. Пiду. (Виходить). На ганку з'явля╨ться Лiда. Л i д а. Не набрид вам цей в'©дливий сусiд? П л а т о н. Звик до нього, як до задавнено© хвороби. Розбудив тебе? Л i д а. Я мiцно сплю, коли знаю, що не треба поспiшати. П л а т о н. Виходить, завжди довгенько спиш --- куди людинi поспiшати, раз не працю╨. Л i д а. У мене складна робота. П л а т о н. То ти працю╨ш, а я й не знав. Л i д а. Працюю. П л а т о н. Що за професiя? Л i д а. Бути дружиною - це професiя. Складна професiя! П л а то н. Вперше чую про таке. Л i д а. Умiти любити свого чоловiка - не так просто i не так легко. П л а т о н. Приклад, як казав один кореспондент. Л i д а. Вiзьмемо нас з Петром. Хоч би що там на роботi сталося, вiн певний: удома на нього чека╨ спокiй, i затишок, i тепло. Я вивчила його звички, його смаки. Знаю, який костюм йому подоба╨ться, яку сорочку приготувати, якi вузли вiн любить на галстуцi. Знаю, якi любить книжки, вгадую, що б вiн хотiв на вечерю, на обiд, на снiданок! Яке освiтлення любить, якi кольори не терпить. Вiн вибира╨ менi сукню, черевики - я дозволяю. Це йому приносить радiсть, а я вдвiчi рада. Вiн часто подовгу затриму╨ться на роботi. Але хоч як пiзно прийде, зна╨, його чека╨ гарячий чай. Не сам ри╨ться в буфетi, шука╨ цукор, хлiб, масло, варення. Я йому все приготую, подам. Коли прийде роздратований, засмучений чи обурений, - усе ж бува╨ на роботi, - треба вмiти повернути йому спокiй. Холод з душi прогнати. Дума╨те, мiщанська фiлософiя? П л а т о н. Збирався подумати. Л i д а. Коли чоловiк зна╨, що в нього в тилу, тобто вдома, все гаразд, вiн i на роботi краще працю╨. (Усмiхнулася), Треба б завести порядок: коли беруть чоловiка на роботу, вимагати характеристику не тiльки на нього, а й на його дружину. Бо якщо дружина лиха, то який же з нього працiвник? Увесь, час голова буде зайнята, що його чека╨ вдома. П л а т о н. Твоя лекцiя менi, Лiдо, сподобалася. Аплодувати не буду, а питання ╨. Виходить, жiнцi й працювати не треба? Хай у тилу пора╨ться? Л i д а. Ото в тилу i ╨ ©© робота. П л а т о н. А щоб пiдмогти чоловiку грiшми? Л i д а. Iнколи заробити вiсiмдесят карбованцiв утричi легше, нiж поратися в отому тилу. Але, на жаль, не всi жiнки мають таку можливiсть, доводиться ©м теж iти на трудовий фронт. (Пауза), Крячко про Павлика взнав? Пл а т о н. Правди не схова╨ш. Л i д а. Павлик, може, завтра й повернеться. П л а т о н. Не повернеться. Л i д а. Звiдки зна╨те? П л а т о н. Син. Пауза. Л i д а. Пiду скупаюся в озерi. П л а т о н. Обережно, воно глибоке. Лiда виходить. Платон кинув майструвати, видно, втомлений; знесилений сiв на стiлець. П л а т о н. Думав, мо© дiти слухнянi... А Павлик... (Бере куртку, знову вiша╨ на стiлець). Чи щось недобачив... або не розумiю ©х, молодих... Заходить Крячко. К р я ч к о. Повернувся я, побачив, Лiда пiшла, i повернувся. Павлик - ще не все тво╨ горе... Хотiв був не казати, але псовi, i тому хвiст не кожен день потрошку обрубують, а зразу весь. Отак i це: хай би все зразу, все знай! Про твого Федора мова... Я спочатку не повiрив. Роботяга з роботяг, не п'яниця, розумний. I в цьому ж загадка. Та ще в такiй сiм'©, як твоя. А бач, i Федiр з морального боку непевний. Ну, я коротко, Платоне: лiкаршу нашу дiльничну зна╨ш? ╞© чоловiк маляр, квартири розмальову╨, бiлить, зна╨ш чи нi? П л а т о н. Знаю. ' К р я ч к о. Так ото твiй Федя за лiкаршею волочиться, а маляр що? Малю╨ й не зна╨, що його дружина райськими яблучками другого пригоща╨. Федя потай то на машинi ©© пiдвезе, то проведе увечерi, а люди все знають: бачать i помiчають, i я теж. Одне слово, крiм тебе i маляра, усiм вiдомий цей ганебний зв'язок. I чому воно в такiй сiм'© з морально© лiнi© збочення? Отож тримайся, Платоне, я завжди з тобою! (Виходить), Платон сидить якийсь час мовчки, потiм бере ложку, струже. Заходить Федiр. Федiр (знiма╨ пiджак). Смiшна робота розвантажувати хлiб: i легка, а не приловчишся. П л а т о н. На завод устига╨ш? Ф е д i р. Звичайно. Правда, менi тепер ранiше треба. Хлопчину одного взяв дiла навчити. П л а т о н. Записали наставником? Ф е д i р. Сам, по добрiй волi взявся. Заводу хорошi слюсарi-iнструментальники он як потрiбнi! П л а т о н. Тямущий? Ф е д i р. Придивляюсь - нiби береться. П л а т о н. Чомусь думають - до музики треба талант, до пiснi слух, а майстровим абихто... Дивись, людину вчити - не рiзьбу класти. Ф е д i р. Розумiю. (Хоче йти в хату). П л а т о н. Зачекай, Федоре. (Помовчав, окинув сина важким поглядом). Правду кажуть, що в тебе з лiкаркою... (пiдшуку╨ слово) шури-мури? Як глянув на нього Федiр, Платон зрозумiв - образливе те слово для сина. Називай, як хочеш, по-сво╨му. Федiр мовчить. Що ж ти себе i батька соромиш? Iз замiжньою! На посмiх i пересуди нашу сiм'ю виставля╨ш... Чого зацiпило? Ф е д i р. Я люблю Клаву! П л а т о н. Дiвчат мало? Ф е д i р. Я Клаву люблю! Пауза. Платон (насилу стриму╨ себе). Любиш?.. Любов не возять по закапелках, не приховують! Любов не крадуть, Федоре! Ф е д i р. Ми з Клавою ще не зна╨мо... П л а т о н. Серед дороги зупинилися? Нi сюди нi туди. Життя на©де i розчавить вашу любов, коли вона така!.. Ф е д i р. Ми з Клавою порадимося. П л а т о н. У всьому, у малому й великому, ╨диний порадник - правда! Чу╨ш, правда! Ф е д i р. Правду сказати треба. А як? Перемiна свiтла. Надвечiр'я. Платон майстру╨. Заходить Маляр. М а л я р. Добрий вечiр, Платоне Микитовичу. В трудi i турботах? Звичайно, треба якось убивати час. Вийти на пенсiю - все одно, що прийти в чистилище - за ним або рай, або пекло. Третього не дано. Трудiться, хай вам буде здоров'я. А де ж не видно ваших? П л а т о н. Матiр i Таню невiстка повела японцiв слухати. Кажуть, добре спiвають. Федiр скоро буде. М а л я р. Хай спiвають, а в нас дiло. Коли ви подзвонили - не повiрив... П л а т о н. Чому? М а л я р. Грошi ви любите класти в кишенi, а виймати... (Жест). А тут доведеться розкошелитися. Вам побiлка-фарбовка?.. П л а т о н. Так. М а л я р. Кажу для роздумiв: з конторою офiцiйно домовлятись будете - бiлитимуть мiсяць - два. Коли ж домовимось по-людському-три-чотири днi, знак якост - i будь здоров! Така iсторiя з епiлогом! П л а т о н. А встигнете i на роботi, i тут? М а л я р. Асигнацi© вашi - дiло наше. Кожна людина хоче жити, щоб був хлiб з маслом. П л а т о н. Крадеш, хапа╨ш? М а л я р. Кручуся! Де i як людина мота╨ться, шукаючи масло, - темнi, заплутанi стежки, Платоне Микитовичу. У мене сiм'я: жiнка - лiкар, дочка у школу ходить, - грошi менi потрiбнi. П л а т о н. Жiнка теж заробля╨? М а л я р. Не заробля╨, а одержу╨ зарплату! Заробити - це те, що зверх зарплати. А вона ходить, обслухову╨, шука╨ всяку слабину в людинi, а зиску з цього - нуль. У мене - закон: зарплатня до копiйки сiм'©, а навар - це вже мо╨. П л а т о н. На що тратиш? М а л я р. Ви вже в такому вiцi, що вам треба довгенько пояснювати. Ближче до дiла. Могорич! Потiм розмова, таке правило трудящого. П л а т о н. Гаразд. (Виносить якусь закуску, пляшку). Чого ти пiшов iз заводу? М а л я р. Ямку знайшов. (Налив чарку). Коли б ви були рибалкою, то знали б: риба, як правило, любить ямку. Чому? Там корм збира╨ться. Це я одкровенно з вами, бо ви менi майже хрещений батько. Пам'ята╨те, колись у дитинствi мене хлопчаки дубасили, а ви обороняли? Ще по маленькiй? Платон налива╨ чарку. М а л я р. А собi? П л а т о н. Не можу. М а л я р. Примушувати людину не можна. Горiлка - це лiки вiд хандри, вiд горя, вiд щастя, вiд бездiлля, вiд перевтоми, вiд кохання, вiд ревнощiв - ╨динi унiверсальнi лiки. (П'╨). До них треба звикнути. (Налива╨ ще чарку, випив). Кажете, хапаю? Хапають усi. Хто може, хто вмi╨, кому ╨ де - той хапа╨. З ними борються, а вони хапають... Один хапне - йому догана. Другий хапне - його з роботи, третiй хапне - в кутузку... А скiльки невловимих? Платоне Микитовичу! Я належу до тих., хто наче краде i не краде. На межi... Для мене статтi не знайдеш. П л а то н (когось побачив). Довечеря╨ш потiм, пiди обмiряй кiмнати, доглянь, щоб знати, яка робота. М а л я р. Обмiряти... Я оком кину - i дiло в горщику. (Iде до хати). Заходить Клава, гарна жiнка юкiв тридцяти. К л а в а. Трохи затрималася. П л а то н. Пробачте, що у вихiдний вас покликав. К л а в а. Хвороби не мають вихiдного, та й лiкар теж. Серце, очевидно? П л а то н. Все, що не ╨, - на серце, Клаво. К л а в а. Ходiмте до кiмнати, я вас послухаю. П л а то н. I тут можна. К л а в а (розкрива╨ чемоданчик). Помiря╨мо тиск? П л а то н. Не трудися, Клаво. К л а в а. Треба обов'язково. П л а то н. Обiйдемося. К л а в а. Ви взагалi iгнору╨те медицину... П л а то н. Людина i сама, без лiкаря, чу╨, що воно i до чого. К л а в а. Але ж мене викликали не на чай? П л а то н. Можна й ча╨м пригостити. Входить Маляр. М а л я р (побачив дружину). Клаво, Клавочко, Клавусю, за мною прийшла? К л а в а. До хворого. М а л я р. Платон Микитович хворий? Вiн iще i в двадцять першому столiттi буде ощадну книжку поповнювати. П л а т о н. Доживу - буду. М а л я р. Це добре, що нагодилася: знатимеш, чому я приходжу додому не у формi. Хiба я сьогоднi хотiв випити? Нi! Але Платон Микитович, i той, бачиш! (Жест). Сiдай, Клавочко, з нами... К л а в а (до Платона). Виходить, я вам непотрiбна? П л а т о н. Потрiбна. Сiдайте, я вас ча╨м пригощу, суницями. К л а в а. Покликали лiкаря, щоб пригощати суницями. П л а т о н. Чому б i нi? (Iде до хати). М а л я р. Бачиш, не мiг вiдмовити, запросив на роботу - i чарку на стiл. К л а в а. Пий i другу, i третю, i четверту... М а л я р. Ти ла╨ш мене, а я тебе люблю. Зна╨ш, за що? Красива ти! Я ж справжнiй художник, хоч i пiшов у маляри, але талант художника в менi живе... I досi мене хвилю╨ твiй стан, тво© губки, такi рухливi, пожадливi, як п'явки. К л а в а. Не патякай. М а л я р. А молодцi ми, Клавочко, гирка╨мося, гирка╨мося, а живемо! (Налив чарку). Входить Платон, вносить самовар. П л а т о н. Чаю вип'╨мо. Спасибi, що завiтала, Клаво, зараз я чашечки... К л а в а. Дозвольте, я допоможу. П л а т о н. Чашки на кухнi. Клава виходить. М а л я р. Правда, у мене красива жiнка? П л а т о н. Дружно живете? М а л я р. Не без сварок, але нiчопо... Вона менi зобов'язана, взяв ©© горобеням задрипаним, вивчив, iнститут закiнчила, лiкар... Не так просто було... Входить Клава, ставить на стiл посуд. Заходить Федiр. Побачив гостей, на якусь мить - здивованiсть i розгубленiсть. Ф е д i р. Добрий вечiр... М а л яр. Ось буде з ким чарку випити. Я не люблю з пляшкою один на один. П л а т о н. Iди до нас, Федоре! Федiр сiда╨ за стiл. М а л я р (налива╨ i пiдсову╨ Федору). Давай. Ф е д i р. Я не п'ю. М а л я р. Поки не жонатий, пий... Оженишся - вже буде пiд боком мiлiцiонер у спiдницi. До речi, знайомся, це Клава. Може, зна╨ш? Вона лiкар. Моя жiнка. (Цiлу╨ Клаву). I люблю я ©©, i вона мене, i вип'╨мо за не©. (Бере чарку). К л а в а. Тобi досить. М а л я р. А мiж iншим. Клавочко, бiльше пити не буду... Сьогоднi ми вiзьмемо доченятко, пiдемо в парк... Я вас покатаю на колесi, люблю догоджати сiм'©. А сьогоднi просто щастя: прийшов, заключив контракт, могорич, i тут дружина. От iсторiя з епiлогом. Давайте вип'╨мо всi. (Бере пляшку, налива╬). П л а т о н (забира╨ пляшку). Встигнемо. М а л я р. Уже жаль стало. От чоловiк! П л а т о н. Встигнете випити, а зараз поговорiть... Вам е про що поговорити. Довга пауза. Федiр i Клава зрозумiли, на що натякнув Платон. А Маляр не розумi╨. М а л я р. Хитрун Платон Микитович, влаштував театр на дому. Хоче цiкавих iсторiй послухати. Ось я розповiм одну: у СМУ-3 хлоп'яга дiзна╨ться, що товаришок до його жiнки, скажем, не байдужий, вона теж вза╨мно... Що робить хлоп'яга? Купу╨ дружинi квиток на БАМ i каже: "╞дь, там прохолонеш, подума╨ш, повернешся через рiк, станеш передi мною навколiшки, а я подивлюся, простити тебе чи нi". А що було далi - не вгада╨те! Вона взяла квиток i по©хала, а далi... Ще дивнiше! Його дружок теж махнув на БАМ. I зовсiм уже незрозумiле. Чоловiк кинув усе i дременув за ними... Що там мiж ними трьома вiдбува╨ться в тайзi, мабуть, тiльки ведмедi знають. От вам iсторiя з епiлогом! Сподобалось? П л а т о н. Сподобалося. М а л я р. А тепер - дiло! Триста цiлкових... П'ять днiв... Я знаю, що ви тугодум. Завтра забiжу, скажете - так чи нi. Ходiм, Клавочко. П л а т о н. Може, ще в кого ╨ iсторiя з епiлогом? М а л я р. Ще пляшку на стiл, i в мене вистачить iсторiй до свiтанку. (Налива╨ чарку). Клаво, пий для спiльностi духу. Сердься, Клавочко, але люби мене. (Цiлу╨). Пауза. К л а в а. Я люблю Федора. М а л я р. I я люблю Федора, хороший хлоп'яга. (Хотiв випити, потiм поставив чарку). Клавочка жарту╨, хороша ознака. К л а в а. Я не жартую. Федiр - дорога менi людина, я все -думала, як це тобi сказати, i ось тепер ти зна╨ш все. М а л я р. Що за театр?! Що за комедiя? Позбиткуватися вирiшили над п'яним. Та я тверезiший вiд вас усiх, тверезих! А п'ю, бо хочу, бо так душi хочеться!.. Я живу!.. Живу сьогоднi!.. П'ю сьогоднi!.. Завтра - нiхто не зна╨, яке воно буде. Що таке завтра? Його може й не бути. Бомбочка... атомка шарахне - i нема╨ Федора, нi стола, нi мене, нi навiть Клави, навiть Платона Микитовича теж... Тiльки купка попелу. Нема╨ нiкого на свiтi. Нi амеби, нi президента! К л а в а. Ти зрозумiв, що я тобi сказала? Люблю Федора... Пауза. М а л я р (iншим, протверезiлим, недобрим голосом). Мене розлюбила Клава-Клавочка. Я ще тебе називав муращечкою, ха-ха... Чого, мурашечко, розлюбила? К л а в а. Ти божевiльний! Не можу бачити щодня вдома божевiльного. М а л я р. Бив? Щипав? Кусав? К л а в а. Тихий чи буйний, але п'яний, божевiльний. Божевiлля тво╨ не злюбила, а потiм зненавидiла. М а л я р (пiдвiвся, пiдiйшов, наче краще хотiв роздавитися Клаву). Колись цей божевiльний купив тобi червону шкIряночку, ти одягла i, щоб побачити себе у дзеркало, стала на табуретку... Понаравилося, сподобалося, прямо з табуретки повiсилась у мене на ши©. Ледь не задушила, цiлувала: "Коханий, рiдний мiй трудiвник, спасибi..." Пам'ята╨ш? К л а в а. На першому курсi. Восьмого березня... М а л я р. А квартиру менi дали, я ©© розмалював пiд бурштин, пiд синь небесну... Руки цiлувала, ха... ха... Мурашко, було? К л а в а. Було. М а л я р. Федоре, подивися в мо© очi: що ти в них бачиш? Ф е д i р. Вилупкуватi. М а л я р. А Клава побачила, що то озера, а в них iскорки сонця... Так, бувало, говорила, точно так, у мене пам'ять гостра, i мрiяла, аби донька була на мене схожа. Так i сталося - схожа, особливо очима. Тепер мурашечка-хвойдоч-ка переметнулася... Тепер Федiр - коханий-рiдний, у нього озера, i в них плавають сонця... Тепер мрiятиме, щоб на нього були схожi дiти... ха... ха... Пiдленький, довгий смiх. Федiр не витриму╨, пiдвiвся, пiдiйшов до Маляра. П л а т о н. Сядь, Федоре! К л а в а. Кохала, було. Потiм ти почав кожного дня давати коханню отрути по краплi, по крапелинi. Тру©в, тру©в... Я його лiкувала, рятувала, ночами над ним плакала, а воно все кволiшало i померло. М а л я р. Де ж ти його поховала? Пiду на могилку погляну, пом'яну, вип'ю, загородочку, пам'ятничок поставлю. К л а в а. Кохання там, де народилось, там i хоронять. У серцi! М а л я р. Поетеса, а я й не знав. А може, не поетеса, а просто шлюха! (I вже зовсiм iншим голосом). Пора додому! Донька сама боятиметься. К л а в а (пiдвелася). Пора. Маляр вийма╨ iграшкову машинку "Волгу", заводить ©© i ставить на стiл. Iграшка об'©хала стiл. До побаченая. Дякую за чай! (Швидко виходить). Маляр схопився услiд за Клавою, але Федiр заступив йому дорогу. Ф е д i р. Не смiй! Не смiй доторкатися Клави, Маляре! Не один, сто вас, малярiв, стане мiж нами - всiх змету! Люблю Клаву... Вона мо╨ життя! (Виходить). М а л я р (аж задихнувся, аж знесилiв вiд лютi. По мовчанцi з неприхованою ненавистю). Платоне Микитовичу, оце так ви надумали розважитися, театр на дому? А я й справдi подумав - потрiбен ремонт, могорич приготував старий... Наслухався ©©, тепер мене послухай! Усе, що вона тут натякала, Клава, Клавочка, квiточка, мурашечка, я зiбрав усе! Зiбрав до останнього слова i поверну, запхну ©й в горлянку, щоб не було охоти знову пускати ©х на волю вольну!.. Я це зроблю! Бо це наше сiмейне дiло! А коли ви, поряднi люди, Ангели, будете руйнувати мо╨ гнiздо, я вашi крила вогнем обпалю! Любить, не любить - хай це нiкого не обходить. У мене сiм'я, дочка! А Федоровi сво╨му передайте: боротися з ним не буду, вiн сильнiший. Боротися не буду, а вбити - вб'ю! (Пiдводиться, криво посмiхнувся). Iсторiя з епiлогом!. А хто ©© розповiв? Я? Федя? Клава? НI! Ти мовчки розповiв, старий ка©н! Ти!. (Посмiхнувся), Iсторiя з епiлогом. Завiса ДIЯ ДРУГА КАРТИНА ДРУГА Подвiр'я. Платон майстру╨. Заходить Крячко. К р я ч к о (сiда╨ на ослiнчик). Дай випити! П л а т о н (кивнув на пляшку). Пий, якщо там лишилося! К р я ч к о. Не того, валер'янки... Платон iде до хати. Все частiше й частiше хапа╨. (Бере пляшку). Чим це вони запивали? Може, могорич давали Маляру, щоб жiнку уступив Федоровi... Входить Платон, пода╨ шкалик i чашку з водою. П л а т о н. Скiльки крапель? Тридцять? (Пода╨ Крячковi). К р я ч к о (випива╨). Бридке! Це вже мене втрет╨ чи вчетверте так. Начебто гвiздок пiд лопатку. (Пауза). Хочу, Платоне, поговорити, як далi жити. Тебе трохи дiти трусонули... Тепер i мене краще зрозумi╨ш. Учора ввечерi мого взяли. Назюзюкався, бешкетував... Пострижуть, мiтлу в руки i - пiдмiтай на виду у всiх... Що робити? Ну що?.. (Бере чашку, вилива╨ рештки горiлки, п'╨). Як менi, батьковi, в такiй ситуацi©? Говори... Ти ж дума╨ш, що ти розумний, то говори... Що робити? Вiн на виду у всiх вулицю пiдмiтатиме, а менi? П л а т о н. Дiстань i собi мiтлу, станьте вдвох поруч i пiдмiтайте. К р я ч к о. З якого це ти боку за©жджа╨ш? П л а т о н. З того, що треба. К р я ч к о. Нi, не туди вернеш. Ось я скажу! У вихованнi молодi помилочки були i ╨. Учиться, бовдур, нiкудишньо, а йому все рiвно трi╨чки ставлять. Бо школа змага╨ться з iншою школою - треба перемогти в успiшностi. Не вчив i не учить, а його переводять з класу в клас, бо треба перемогти в соцзмаганнi. В комсомол затягли, бо треба, щоб зростала органiзацiя... Вiзьмемо мiлiцiю... Ось мiй потрапив у погану компанiю. А чому ця компанiя iсну╨? Бо мiлiцiя ходить - руки в кишенi. А нема того... Зустрiв мiлiцiонер хулiгана - по макiтрi, по макiтрi! А вiн засюрчить i тiка╨. Ось тобi страж порядку. П л а т о н. А ти сам пробував сина по макiтрi? Пауза. К р я ч к о. Уже не подужаю... Та й жаль. Змалку треба було вчити. Але як? П л а т о н. Трудом! Здорову руку прив'яжи, щоб вона не рухалася мiсяцiв зо два, а потiм вiдв'яжи, склянки води до рота не донесеш нею. А коли твiй син не два мiсяцi, а двадцять рокiв нiчого не робить, то ясно - калiкою став... ╞сти, пити хоче, а робити - нi. Калiка з калiк. К р я ч к о (спалахнув). Iнших учиш, а в самого... Федiр з докторшею... Молодшого з жiнкою прогнав! Мабуть, царство тво╨ вже розвалилось, а, я все ходжу сюди на екскурсiю - на останню сiмейну монархiю дивитися. (Пауза). Тво© ж трудилися! Ти ж ©х з трьох рокiв примушував трудитися, а тепер - що?! Ну що? Ти для них нуль без палички! Десять нулiв без палички! Нiчого в тебе вчитися, i не хочу! Бувай здоровий! Мене учить, а в самого розпада╨ться монархiя. Перемiна свiтла. Ранок. Уляна пора╨ться бiля столу. Платон сидить осторонь, розгляда╨ Павликову куртку. У л я н а. Базар був хороший, i м'ясо дешеве, i городина, я й для Крячка купила дещо. А машин тих пона©здило i з города, i з села... Один у "Ладi" поросят привiз продавати. П л а т о н. Гудзики прикрiпи, а то загубляться, таких не знайдеш. Це ж нiмецькi. У л я н а. Забув покласти. П л а т о н. Забув, та й усе. У л я н а. Питаю, куди ж ви? Куди, Павлику, а вiн мовчить... Сiда╨ в автобус... Кажу, заходь, а вiн мовчить! I вона, горобеня, горнеться до нього. Вигнали дитину! I бог, i люди нам не простять. П л а т о н. На самостiйне життя пiшов. У л я н а. Душi в тебе нема╨! П л а т о н (пiдiйшов, увiмкнув репродуктор, тiльки почув: "Поставьте ноги на ширину плеч" i вимкнув). Люди давно працюють, а воно каже: "...ноги на ширину плеч". У л я н а. Де ©стимуть, де житимуть, що одягатимуть? П л а т о н. Женився... думав. У л я н а. Надiявся, ми допоможемо. П л а т о н. Чого це ми? ╞м у вiсiмнадцять рокiв Конституцiя дала право вибирати, а в дцадцять один воно може бути членом уряду. А я б записав: "З шiстнадцяти рокiв - ©сти свiй хлiб!" (Пауза). Iнакше все нанiвець пiде. Нi газети, нi кiно, нi збори, нi лекцi© не допоможуть! Коли до роботи не призвича╨не, то калiка. У л я н а. Наш Павлик непризвича╨ний! Грiх так i думати. П л а т о н. Значить, проживе. У л я н а. Ми в молодостi набiдувалися. Хай би хоч дiти... П л а т о н. "Ми набiдувалися", "Хай хоч дiти"! Це якийсь ворог Радянсько© влади придумав, аби дiтей розбещувати. Бiдувати - одне, а працювати - iнше. I жити треба не ябияк, а добре, багато, - вкоренятися в життя, щоб усе було i про запас було. I це не грiх. Заробила моя сiм'я на "Запорожця", а державi два "Запорожцi" ми заробили; телевiзор - ©й два телевiзори. Бiльше ми робим - краще державi. Бiльше труда - мiцнiша держава. Арифметика простiша простого. У л я н а. Лiда завтра ©де, я купила сала - у них такого не знайдеш, - кiлограмiв зо три, i ще дещо. Але чи не важко буде Лiдi? В не© чемодан i сумка. П л а т о н. Я з нею по©ду. У л я н а. Куди? П л а т о н. До Петра. На пару днiв по©ду. Подивлюся, як живуть, як на хлiб заробляють. КАРТИНА ТРЕТЯ Раннiй ранок. Дача Петра. Повне враження, що це подвiр'я Платона. Ганок будиночка з прибудовою. Дощаний стiл, стовпчик з умивальником. Лише впада╨ в око вибагливе крiсло-гойдалка та лiтнi кольоровi стiльцi навколо столу. Платон сто©ть посеред двору, огляда╨ подвiр'я. Пiдiйшов до стiльця, сiв i тут же пiдвiвся, нiби злякався, що вiн розвалиться пiд ним. Попробував, чи мiцно вкопаний стiл. Пройшовся двором, наче шука╨ собi роботи. З'явля╨ться Вiля, молодий хлопець у джинсах, довгоносий, з гiтарою, сорочка в пальмах, вiн деякий час спостерiга╨ за Платоном Микитовичем. В i л я. Привiт, батьку! (Заходить у двiр). Столяр? До Петра Платоновича завiтали? Ви ж обiцяли прийти ще на тому тижнi. А де вашi iнструменти? Правда, тут усе ╨. Оно прибудова - майстерня, там i матерiал, i iнструмент. Я чув, господар хотiв, щоб зробили ослiнчик, а головне, на ганку вгорi - пiвник, а по боках отакi... (жест) вiзерунки з дерева. П л а т о н. Навiщо воно здалося? В i л я. У його батька так. А вiн хоче, щоб усе, як у батька. Примхи великих! П л а т о н. Це ж не його дача, я так розумiю? В i л я. Цю дачу вiн кожне лiто оренду╨. Iди, старий, у майстерню i вирiзуй пiвникiв, курочок, мережки, грошей тобi дадуть, скiльки заправиш. Вони у них водяться. Але щось менi зда╨ться, ви теж не з бiдних. П л а т о н. На лобi написано? В i л я. Друкованими лiтерами. П л а т о н. Дачник? В i л я. Так. П л а т о н. Державний? В i л я. Батько - державний, а я при ньому. П л а т о н. Вiдпочива╨ш? В i л я. Кайф ловлю. П л а т о н. Слово яке чудне! В i л я. Щастячко, задоволення, насолода, при╨мнiсть, легкiсть, радiсть. П л а т о н. Збагнув. (Пауза). Щасливий батько! В i л я (посмiхнувся). Одержати задоволення хочете? П л а т о н. Хочу. В i л я. Повчiть мене, як треба жити. Я - весь увага. (Сiда╨, наче зiбрався три днi слухати). П л а т о н. Досi не навчили, то вже не научиш. Як тебе звуть? В i л я. Вiля. П л а т о н. Спiвак? В i л я. Заспiвати? П л а т о н. Безкоштовно? В i л я. Для вас. (Спiва╨, акомпану╨ на гiтарi). ...А вiтер часу пiдганя╨ кораблi, кораблi, кораблi!.. Якось стара ворона Знайшла шматочок сиру I вчила молоду, Як сир той не вiддати Лисицi! ...А вiтер часу пiдганя╨ кораблi, кораблi, кораблi!.. I молода ворона Взяла шматочок сиру, Щоб за хвалу собi Той сир подарувати Лисицi... ...А вiтер часу пiдганя╨ кораблi, кораблi, кораблi!.. Концерт закiнчено, при╨мно було познайомитися. Можете приступати до роботи. Скоро господар прибуде. До зустрiчi. (Виходить. Наспiву╨: "...А вiтер часу пiдганя╨ кораблi, кораблi, кораблi!.."') П л а т о н (провiв його поглядом). Нiби воно й не зовсiм дурне. (Огляда╨ двiр). Прямо-таки як у мене. Ослiнчика, правда, браку╨. Заходить Лiда. Л i д а. Рано ж ви вста╨те. Де були? Я вже думала, чи не в мiсто майнули. П л а т о н. Луки подивився. Райськi мiсця. Л i д а. А я в село сходила, молока взяла. Тихо тут у нас. А в будень i людей не побачиш. П л а т о н. Я вже одного бачив. Сюди заходив. Л i д а. Хто ж це? П л а т о н. Якесь хлопеня з гiтарою. Патлатеньке, Вiлею назива╨ться. Л i д а. То он з тi╨© дачi. П л а т о н. Батько - шишка? Л i д а. Шишка. П л а т о н. А синок - телiпай-хвiст? Л i д а. Помиля╨тесь. Вiдомий художник. Його роботи експонуються на виставках, навiть за кордоном. Талант! П л а т о н. Часом глянеш на людину i спершу побачиш, дурний вiн чи розумний, а потiм уже - блондин чи чорнявий. А тут не доглянув. Л i д а. Находилися. Вiдпочинете трошки? П л а т о н (посмiхнувся). Пiвника та мережку буду вистругувать. Л i д а. Петро сказав? П л а т о н. Вiля. Л i д а (жест). Петро все хоче, як удома! I прибудiвочок спорудив. У вихiднi щось майстру╨, i маленький Платончик привча╨ться. П л а т о н. У батькiв мале зимуватиме? Л i д а. На осiнь привезу. Коли синок з нами, i дишеться легше. (Iде до хати), П л а т о н (про себе). Не вернеться Павлик! (Пауза). I Федiр заплутався. "Розвалю╨ться сiмейна монархiя", - каже Крячко. А хто ©© розвалю╨? Прогледiв ти десь, Платоне. Як .бува╨ в життi. От батько - шишка, а син роботящий, художником став. А в Крячка з худо© кишенi син вино точить. Л i д а. З ким ви говорили? П л а т о н. Уголос роздумував. У нас гостi будуть чи сама в гостi зiбралася? Так вичепурилася. Л i д а. Петро з хвилини на хвилину прийде. До гостей можна сяк-так, а до чоловiка треба прибратися. Мене Петро нiколи не бачив розпатланою чи недбало одягненою. П л а т о н. Як на свято... Чути сигнал машини. Л i д а. Це Петро. Але не на сво©й, а на якiйсь iншiй машинi. П л а т о н. Життя - будень... Заходить Петро з пакунками. П е т р о (цiлу╨ Лiду). Добрий ранок! Як почува╨те себе, тату? П л а т о н. Нiчого. Л i д а. На чи©й машинi при©хав? Сигнал iнший. П е т р о. Нову "Волгу" дали. Л i д а. Нова - не грiх i шампанське на стiл. (Виходить). П л а т о н. Це ж як дали? П е т р о. Службова машина. П л а т о н. А дача? П е т р о. Теж службова. П л а т о н. Безкоштовно? П е т р о. Плачу. П л а т о н. Здорово ти живеш, Петре. Квартира, машина, дача i зарплатня чимала. Держись, Петре, тако© роботи! Держись! Зайву годину-двi на роботi побудеш, не злиня╨ш. Думав, ти непогано влаштувався, а щоб так - i гадки не мав. Держися! П е т р о (засмiявся). Постараюсь! П л а т о н. Ото держава да╨ тобi так багато, може, й зайве. (Пауза). То ти вже дивись, не пiдведи. В добрi i шанi син, а батько вдвiчi щасливий! П е т р о. Все, що я маю, то все завдяки вам... (Наспiву╨). I сказала стиха мати: - До роботи, бо йде тато! - I повчала стиха мати: - А як жити, скаже тато! П л а т о н (усмiхнувся). Не забув? П е т р о. Нiчого не забув... П л а т о н. I пiвника, i рiзьбу хочеш? Зроблю. П е т р о. Удвох за вихiдний управимось. Заходить Вiля. В i л я. Начальство при©хало? П е т р о. Вiлю, привiт!.. На снiданок просимо. Знайомся, це мiй тато, а це Вiля, вже визнаний талант! П л а т о н. Ми знайомi. П е т р о. Вже був у нас? В i л я. Рано-ранесенько заходив, щоб мати з вами, Петре Платоновичу, серйозну розмову. П е т р о. Серйозну розмову перенесемо на роботу, а зараз снiдати. Л i д а (з хати). З шампанським! В i л я. На роботi не пройду через шеренгу засiдань, нарад. Л i д а (вигляда╨ з дверей). Бiдолашний Вiля, воно таке скромне та несмiливе, що й не проб'╨ться... Поснiда╨мо i поговоримо. Петрику, переодягнися, я приготувала тобi. П е т р о. Залишаю вас на хвилинку. (Iде до кiмнати). П л а т о н. В якiй справi до Петра? В i л я. Квартиру вибиваю. П л а т о н. У батькiв живеш? В i л я. Жив у батькiв, а тепер вiдлучають, як теля вiд корови. П л а т о н. Не теля, а бузiвок. Пора! Хiба Петро розда╨ квартири? В i л я. Вiн один iз сотнi тих, хто ма╨ поставити резолюцiю на одержання. П л а т о н. Один iз сотнi? А дев'яносто дев'ять уже обiйшов? В i л я. Ваш син правофланговий. Виходять Петро i Лiд а, несуть на стiл снiданок. П е т р о. Вiля i Петро - шампанське, а ви, тату? П л а т о н. Нiчого. В i л я. Ми люди цивiлiзованi, не будемо переобтяжувати себе умовностями. До вас при©хав батько. Вам краще побути самим, менi ж головне - вирiшити сво© справи i пiти. На мене чека╨ цiкаве товариство. П е т р о. Що хотiв? В i л я. Допомога з квартирою. Не в планi свiтлого майбутнього, а вагомо, грубо, зримо... П е т р о. Ти заслужив... В i л я. Краще сказати - заробив... Дуже не люблю слова "заслужив". У ньому якийсь присмак... П л а т о н. "Заробив" - краще слово. П е т р о (засмiявся). Змовилися. Коли вже на те пiшло, це ти, Вiлю, мав би ставити менi шампанське. Вважай - ма╨ш квартиру. В i л я. Менi ця казка подоба╨ться. (Наче пiдрахову╨ собi пульс). Аж пульс зачастив. П е т р о. Поки що йдеться про однокiмнатну. В i л я. З акварелi на олiвець! П е т р о. У цьому роцi почина╨мо будувати. В i л я. В якому райському куточку? П е т р о. В кiнцi Качаловсько©. В i л я (помовчав - наче в умi оглянув це мiсце). Iнших полотен нема╨? П е т р о. На жаль. В i л я. Спасибi за увагу! П е т р о. Не влаштову╨? В i л я. Хто буде жити в тому будинку? П е т р о. Двiстi квартир, двiстi сiмей. В i л я. Точнiше, близько тисячi невинних - засуджених до каторги... П е т р о. Замудро висловлю╨шся. В i л я. Петре Платоновичу, вам не пiдходить роль на©вненького чиновника. Добра i щастя! (Поклонився, виходить, наспiвуючи пiсню: "...Л вiтер часу пiдганя╨ кораблi, кораблi, кораблi!") П е т р о. Перекипить. Л i д а. Чого йому те мiсце не до вподоби? П е т р о. Трохи шумно. Але ж мiсто не село, скрiзь шум. Лiда ставить на стiл шампанське, келихи. Л iд а. I сказала стиха мати: - ╞жте, дiти, бо йде тато. П е т р о. Ця пiсня, зда╨ться, i не затиха╨ в душi... Я iнодi працюю i ловлю себе на тому, що беззвучно наспiвую собi нашу сiмейну пiсню. Тату, який я щасливий, що ти при©хав. П л а т о н. Я теж. Побачив, як живете... Добре живете, Петре, дорожи роботою... Ще раз скажу, не ображайся. Багато тобi дають, тож i ти працюй на совiсть. Чу╨ться далекий чоловiчий голос, що спiва╨. (Прислуха╨ться). Ану тихiше. (Пауза.) Наче Павликiв голос... Таке вчулося, i снився вiн... Перемiна свiтла. Надвечiр'я. Платон бiля майстернi вистругу╨ дерев'яну мережку. Повз двiр проходить Вiля. В i л я (зупинився). Добрий вечiр. Виходить, не помилився... Ви таки майстер, i тут Петро Платонович зекономив... Вiн любить економити... Сво╨ i чуже. Пл ат о н. Зайди. Я навiть хотiв тебе шукати. В i л я. Я вам потрiбний? (Заходить у двiр). Портрет свiй замовите? Не вийде! П л а т о н. А кого ж ти малю╨ш, коли не секрет? Кого скажуть? В i л я. Не так легко пояснити вам. П л а т о н. Спробую зрозумiти. В i л я. Шукачi женьшеня довго, дуже довго ходять тайгою, поки знаходять заповiтний корiнь. Отак i я серед людсько© тайги шукаю того, хто засвiтиться в менi... засвiтиться - того й пишу. П л а т о н. Гарно сказав... Куди поспiша╨ш? В i л я. Один мудрий чоловiк говорив: "Хочеш скорiше дiйти, не спiши! Хочеш довго прожити, не думай про це! Хочеш, щоб люди тебе любили, - не лiзь ©м на очi!" П л а т о н. З квартирою теж не поспiшав? В i л я. I не поспiшав, а спiткнувся. П л а т о н. Що ж воно за мiсцина на Качаловськiй? В i л я. Цiкавить?.. Може, Петро вам теж квартиру там пропону╨? П л а т о н. Що за мiсцина, розказуй. В i л я. З одного боку завод, наче зiпсований велетенський шлунок, бурчить день i нiч. З другого - за п'ять рокiв збудують мiст, i весь вантажний транспорт попiд будинком пiде... А якщо врахувати сучасну звукоiзоляцiю... П л а т о н. Може, ти, синку, не в курсi... Бува╨, набалакають. В i л я. Iнформацiя точна! П л а т о н. Знали i робили? В i л я. Типовий випадок. П л а т о н. I жити, кажеш, там погано буде? В i л я (засмiявся). Весело! Закiнчили iнтерв'ю... Дозвольте вiдкланятися. Виходить. Перемiна свiтла. Лiда в крiслi-гойдалцi горта╨ журнал. Петро за столом нерегляда╨ газети, помiтно хвилю╨ться. Л i д а. Петрику, не хвилюйся, Платон Микитович скоро прийде. П е т р о. Не збагну, що сталося? Тато збирався сьогоднi додому... Раптом забажалося по©хати в мiсто, до того ж одному, без мене... Л i д а. Може, щось надумав купити. П е т р о. Недiля, магазини зачиненi. Л i д а. Не дитина, не заблука╨. П е т р о. Пора б уже й прийти. Л i д а. Почека╨мо. Гадаю, на обiд повернеться. П е т р о. Лiдок, давай пройдемося перед обiдом. Л i д а (пiдводиться). До автобусно© зупинки. П е т р о (усмiхнувся). Вгадала. Думаю, зустрiнемо тата. Л i д а. При батьковi ти ще хлопчакуватiший. Ходiмо, мiй хлопчику. Виходять. Заходять Платон i Вiля. В i л я. Оно вашi кудись пiшли. П л а т о н. Мабуть, на зупинку мене стрiчати. В i л я. Побачать таксi, догадаються, що ви при©хали. Дивiться, вже повернулися. Пiду. Бо й менi дiстанеться. П л а т о н. Гада╨ш, нiчого не вийде? В i л я. Якби навiть знали, що завтра та мiсцина провалиться або там вибухне вулкан, все одно будуватимуть, бо ╨ пiдпис, ╨ резолюцiя, ╨ постанова... П л а т о н. Навiщо перебiльшу╨ш? В i л я. Для кращого сприйняття. П л а т о н. Якi ж то господарi? В i л я. Всi вони чи©сь сини, чи©сь онуки... Добра i здоров'я, Платоне Микитовичу. (Виходить). Заходять Лiда i Петро. Л i д а (глянула на годинник). Без десяти третя. П л а т о н. Я вчора замiтив, що ви о третiй обiда╨те, ну й старався не запiзнитися. Л i д а. У мене все готове, навiть вареники з медом. Хто забажа╨, можна й з сметаною. (Iде в хату). П л а т о н. Поговоримо, Петре, поки Лiда приготу╨. П е т р о. Де ви були? П л а т о н. На Качаловськiй. Пауза. П е т р о. Вiля возив? П л а т о н. Я його... Вiн менi за провiдника був. П е т р о. Воно вам треба? П л а т о н. Колись малим ти просився: "Поведiть, тату, на завод, покажiть, що ви там робите". I я водив тебе. А тепер захотiлося подивитися, що син робить. П е т р о. Не тiльки я... П л а т о н. I ти. П е т р о. Державна комiсiя... П л а т о н. Державна! П е т р о. Вiля вас потягнув! Хлопчик хоче чужими зубами мене вкусити. П л а т о н. На Качаловськiй уже екскаватори морди позадирали. П е т р о. Ви при©хали до нас на пару днiв у гостi... То вже коли й вести мову, то про сво╨, про наше... Я все думаю, як Павлик... П л а т о н. Я теж думаю. (Пауза). А ти, Петре, жив би в такому будинку, як на Качаловськiй? П е т р о. Припекло - жив би... Видно, прихову╨ роздратування. В цей час непомiтно входить Лiда, сiда╨ на стiлець, слуха╨ розмову. Щоб покiнчити... давайте зараз вiдповiм на всi питання, пов'язанi з цим будинком, точнiше - з його будiвництвом. П л а т о н. Так би й давно - поговоримо, синку. Ти ж розумний хлопець. П е т р о. Слухаю, тату. П л а т о н. Ти теж пiдписувався, що там можна будувати? П е т р о (посмiхнувся). Пiдписувався. П л а т о н. Така посада в тебе? П е т р о. Така. П л а т о н. А коли б твого пiдпису не було, стро©ли б чи нi? П е т р о (завагався). Може, й нi. (Посмiхнувся). Питань у прокурора бiльше нема╨? П л а т о н. ╙. А чому все-таки пiдписав? П е т р о. Усе не так просто, як ви дума╨те... Ну, як вам сказати... Якби збудували десь подалi - зв'язати його з комунiкацiями коштувало б дорожче, довше тяглося б саме будiвництво. А тут ми вклада╨мося в строк. I потiм - цей будинок, так би мовити, прикрасить, увiнча╨ Качаловську вулицю. Вимальову╨ться певний ансамбль... П л а т о н. Але ж сотнi людей трудом заробили, чекають на квартиру, на свiй куток, затишок... Квартира не готель - при©хав, по©хав. Там будуть народжуватися, життя проживати, вмирати. А ви: "комунiкацi©", "план", "увiнчати Качаловську". П е т р о. Живуть, умирають - далеко, тату, загляда╨те. П л а т о н. Завод гуде. За п'ять рокiв мiст, машини задимлять, заревуть... П е т р о. Мiст буде за п'ять рокiв. Про нього мало хто й зна╨. П л а т о н. I за п'ять рокiв мешканцi поскаржаться, почнуть розбиратися, а там i твiй пiдпис, Петре. I скажуть: совiстi в нього не було, i з роботи наженуть, i все - шкереберть. П е т р о. Тату! (Поясню╨ тоном учителя). За п'ять рокiв я, може, й не працюватиму тут, переведуть на iншу роботу. За п'ять рокiв кому захочеться повертатися до будiвництва? А коли й розглядатимуть, то в крайньому випадку - догана. Ось так! (Пауза). Лiдо, ми закiнчили державну розмову. Можна обiдати. Я, тату, дiстав чеське пиво. Спецiально для вас, я пам'ятаю нашi обiди з пивом, раз на тиждень. У вас залишився той кухоль череп'яний, не побили? П л а т о н. Цiлий. П е т р о. Пиво з тараночкою - вищий делiкатес! П л а т о н. Петре, скажи, ти любиш свою землю, людей сво©х, державу свою? П е т р о (спалахнув, тихо). Тiльки вам я прощаю такi запитання! П л а т о н. Любиш, iнакше й немислимо. (Пауза). А зна╨ш, хто найбiльше шкоди приносить землi нашiй, людям, державi нашiй? Маленькi временщики! П е т р о. До чого я тут? П л а т о н. До того! У тобi теж временщик обiзвався... За п'ять рокiв, мовляв, може, мене на цiй роботi й не буде. Мовляв, iнший буде вiдповiдати - ось i вся фiлософiя временщика. Наробить, напакостить, наплута╨, грядку свою споганить, потiм на iншу роботу сам пiде або перекинуть... I сухим з води! За кожен рiк, за кожен мiсяць, за кожну годину сво╨© роботи - вiдповiдай! Помреш, i тодi пам'ять про тебе вiдповiсть за дiла тво©. Iнакше немислимо... (Пауза). Кажеш, у крайньому разi - догана. Отi догани в печiнках народних вiдболюють!... Догани! Всi догани, винесенi в кра©нi, можна в один сейф зiбрати! Чу╨ш, в один сейф! А бракованi будiвлi, заводи, знищенi рiки, тисячi машин та на мiльярди бракованого ганчiр'я... Це ж тi самi догани, ©х не схова╨ш у сейф. (Посмiхнувся). I не побачиш ©© на чоловiковi! Хоч би ©©, як гирю, на. шию чiпляли, сучi сини, аби поперек трiщав вiд не©! Ось так, мiй сину... П е т р о. Послухати вас, за кожну дрiбницю - суд? П л а т о н. Труд людський цiнувати треба, як свiй! Людину цiнувати й себе! Лiда приносить пиво, налива╨ його в бокали, пода╨ Петровi й Платоновi. "Жильцi"... А можна сказати, тi, що податок платили, щоб в iнститутах учити вас... вивчили, а ви ©м на Качаловськiй... Л i д а. Випийте, оратори. П е т р о. Я аудиторiя, а тато оратор. П л а т о н. ╙ такi, синку, що мене по-всякому прозивають: i "жмикрут", i "користолюбець", i "скнара"... нехай собi. Iнодi побачиш: труби валяються поржавiлi, купа цементу пiд дощем пропала... I менi жаль, повiр, як свого, аж у грудях пече... Бо воно таки наше... спiльне... Держава в нас така! Хочемо жити добре. Вiд заводу аж до соломинки, до гвiздочка, до кирпичинки - все берегти треба! Скупими бути! А не розкрадниками i байдужниками! Скупими!!! Iнакше i немислимо! П е т р о. Будемо кiнчати диспут. П л а т о н. Будемо... (Пауза). Поки не пiзно, напиши, синку, куди слiд... Напиши: помилився. Зiзнайся, що помилився. Хай будують не там... Сядь i напиши... Л i д а. Так просто: сядь i напиши. П е т р о (здивовано). Що написати? П л а т о н. Що жити там людям не можна. I доведи. П е т р о. У вас вiдсутня логiка. У будiвництво вкладено вже десятки тисяч карбованцiв. Заклика╨те скупими бути, а тут - тисячi на вiтер. Хто дозволить? П л а т о н. А витратити мiльйон на будинок, в якому жити каторжно, мiльйон - ще бiльше марнотратство... i зневага до людей... Тож, поки не пiзно, пиши... П е т р о. Власне, чого я маю тримати звiт перед вами за сво© службовi справи? П л а т о н. Я твiй батько. П е т р о. З пiонерського вiку давно вийшов. П л а т о н (не стримав гнiв). З вiку сина мого не вийдеш нiколи! Тебе називають не Петько, а Петро Платонович! I Платон за тебе, за дiла тво© вiдповiда╨. I совiсть роду свого не дам плямити! Л i д а (проспiвала). I повчала стиха мати: - А як жити, скаже тато. Петро кинув у ©© бiк сердитий погляд. Просто пригадала. П е т р о (йому не по собi, налив пива, пробу╨ посмiхнутися). Напишу... Пiдтвердиться, припинять будiвництво, а мене з роботи-... П л а т о н. Жаль... та нiчого не зробиш. Так сталося. Знайдеш iншу. П е т р о. Така робота, як моя, на дорозi не валя╨ться. П л а т о н. Яку .вже дадуть. П е т р о. З партi© теж... П л а т о н. А якщо й з партi©... Тут нiчого не вдi╨ш. Значить, не може партiя таких тримати! Вона ╨ i ма╨ бути чистою! Свою совiсть вiдбiлиш. Вину трудом спокуту╨ш, може, повернуть. П е т р о (вдарив кулаком по столу). Досить, награлися словами... (Схаменувся). Вибачте, не стримався... Але ж i ви, тату... В держави багато органiзацiй i органiв, яким належить перевiряти i наглядати. П л а т о н. У держави вас мiльйон - за всiма i не встежиш, а в мене вас четверо. Кожного мушу бачити i за кожним наглядати! Споконвiкiв так велено батькам! Iнакше немислимо. П е т р о. Вас не перекона╨ш... Давайте хоч перепочинемо... П л а т о н. Напиши, а потiм перепочинемо. П е т р о. Що? Що написати?! П л а т о н. Я, Ангел Петро Платонович, хочу зiзнатися... П е т р о (хрипло). Ну й пишiть! П л а т о н. Писати будеш ти! Завiса. Чути Платонiв голос: "Я, Ангел Петро Платонович, визнаю, що постанова про спорудження житлового будинку на Качаловськiй вулицi помилкова. Велика вина в цьому i моя..." Голос Платона затиха╨. Виника╨ спiв пiд гiтару: "...А вiтер ча:су пiдганя╨ кораблi, кораблi, кораблi!.." КАРТИНА ЧЕТВЕРТА Рання осiнь. Подвiр'я Платона. Платон майстру╨. Заходить Крячко, спостерiга╨ за Платоном. К р я ч к о. Сопеш уже, Платоне... А чого? Дiти обшматовують, обкусують здоров'я батькiв. Павлика не чути? А як Петро? Пережива╨?.. Така робота була, а тепер рядовим iнженером. Залишив квартиру. Соромно стало, i до батька! А Лiди не видно. Кинула? Така красива, ©й грошi треба, а рядовий... вже не той коленкор. I Федiр, бачу, ходить з докторшею... В них i досi невизначено. Дiти! (Пауза), Але тво© хоч на волi, а мого на три роки в колонiю... ©здив, провiдував... Там така шпана, що попа туди посади, вийде звiдти бандюгою першого гатунку! (Пауза, вийма╨ з кишенi сло©к). Був оце в аптецi, купив настоянки конвалi©. Ти ще мiцний, а я на лiках... (Подивився). Маляр iде. П'яний як чiп. Мабуть, до тебе. Заходить Маляр. Спершу ледве вловлю╨ться, що вiн п'яний. М а л я р (огляда╨ дворище, нiби хотiв переконатися, що ©х тут лише дво╬. Пiдiйшов до Крячка). Громадянин Крячко, активiст i агiтатор, член товариського суду ЖЕКу, батько арештанта... Який ще в тебе чин? Згадав - пенсiонер! Нiчого не робиш, а тебе годують, одягають... А навiщо? Добриво для суспiльства! Ось ти хто! К р я ч к о. Маляре! Малюй, а людей не чiпай. М а л я р. Не сердься, товаришу Крячко. Я без злоби, я просто почав розглядати людей, заходячи ©м з тилу... Анфас вони чепурнi, а з тилу - облiпленi кiзяками життя... I хочеться менi скласти книжку "Хто ╨ хто?". К р я ч к о. Починай з себе. М а л я р. Я особистiсть складна. Ти, Крячко, дивився коли-небудь у довжелезну трубу, що лежить на землi? Глянеш - i далеко-далеко маячить кружечок порожнечi. Отак я iнодi життя сво╨ бачу - як труба... I з цього, iз того боку порожнеча. (Сiда╨ на стiлець, голова важко пада╨ на груди, нiби раптом задрiмав). К р я ч к о. Набрався спозарання, а мо', ще звечора. П л а т о н. Iтимеш, забери його. Додому заведеш. К р я ч к о. Його нести треба, а сил нема╨. М а л я р (прокинувся. Знову оглянув подвiр'я), Платоне Микитовичу, пiдiйдiть... Хочу вам щось сказати при свiдках. Платон пiдходить. Я прийшов до вас свататися... Вiддайте менi мою жiнку. Так-так, вiддайте! Ми ще не розведенi, живемо в однiй квартирi, але вона вже ваша... Вiддайте! Я заново з нею одружуся. Весiлля вiдгуляю. Бувало, i лаяв ©©, i бив потроху... Бачите, як на духу перед вами... Зраджував, бувало, тому що вона менi здавалась якоюсь прiсною, i очi, i руки, i як повернеться, як пройде, - все менi не подобалося, а тепер... (Вирива╨ться безглуздий смiх). Усе подоба╨ться!.. Подоба╨ться!.. Вiддайте менi. Могорич... Заново весiлля вiдгуля╨мо. К р я ч к о. Не до Платона, до Федора апелюй... М а л я р. У Платоновi собака заритий, вiн дiло вершить! (Наче щось згадав). Вона безпутна ганчiрниця, ©й аби наряди, вона розорить Федора i вас. Вона звикла... У мене навар був, i все вона... Не до вашого двору. Голова болить... Забув похмелитися... К р я ч к о. Ходiмо, проведу. М а л я р. Тут недалеко "чорнила" продаються. Але похмелюсь i прийду, я вам таке розповiм... Крячко i Маляр виходять. Потiм Маляр поверта╨ться. Забув сказати... спалю я ваше коршаче гнiздо, а ©© скалiчу. I буде ще одна iсторiя з епiлогом... (Виходить). Платон Микитович сiв на край столу. Видно, i на душi важко, i серце болить. Не помiтив, як зайшов Павлик. Вiн наче змужнiв, наче аж вирiс, а може, йому нада╨ такого вигляду прикрашена численними кишеньками та змiйками куртка. Зайшов у двiр, нiби в хату, зняв кепку. Дивиться на батька, вiд хвилювання слово приготовлене загубилося. П а в л и к. Тату... Платон не оглянувся, може, недочув, а може, дума╨, що почулося. Тату!.. П л а т о н (оглянувся). Це ти?.. Павлику... (Пiдвiвся). П а в л и к. Я, тату... П л а т о н. Повернувся... (Пiшов, зачинив дверi майстернi). Де пропадав? П а в л и к. Як мама?.. Дома все благополучно? П л а т о н. Помаленьку, все благополучно... Iнститут не кинув? П а в л и к. Домовився на вечiрнiй... А канiкули i оце трохи вересня захопив - на Пiвночi у будiвельному загонi... П л а т о н. Таки по©хав? П а в л и к. По©хав i не шкодую... Важко було, а потiм оговтався. П л а т о н. А Оля? П а в л и к. Зi мною. ©сти бригадi варила... Заробили ми там, тату, чимало... Близько двох тисяч... П л а т о н. Такi великi грошi? П а в л и к. Великi? Подивiться на руки... П л а т о н. Пробач, синку, що тодi так... Пауза. Батько i син наче в душi пережили ту пам'ятну розлуку. П а в л и к. Було i минуло. П л а т о н. I Петро живе з нами... П а в л и к. Пере©хав сюди на роботу?.. П л а т о н. Додому при©хав i на роботу тут влаштувався. П а в л и к. А Лiда? Пауза. П л а т о н. Оля чого ж не прийшла? П а в л и к. Ми завтра, на суботнiй обiд. П л а т о н (якимсь голосом, наче стримуючи i плач i радiсть). Збира╨ться сiм'я... Синку, Павлику, драстуи! (Пiдiйшов, обняв сина). Перемiна свiтла. З протилежних бокiв виходять Таня i Вiля. Вони вже до цього помiтили одне одного. Наблизились, зупинились. Очi в очi, наче ©м не розминутися, наче вичiкують, хто перший скаже слово. Т а н я. Так вдивля╨тесь, наче впiзна╨те? В i л я. I пiзнаю. Т а н я. Мене? Пауза. В i л я. Свою суджену в тобi. Т а н я. Ви... В i л я. На цьому й зупинимось, дiвчинко. (Рухом руки наче зняв з очей полуду). Бува╨ ж таке, наче долю свою зустрiв... А тепер спокiйно подивлюся. Когось ти нагаду╨ш... Чи не донька Ангела Платона Микитовича? Т а н я. Так... (Нiяк не може отямитись вiд враження зустрiчi). В i л я. Де вiн живе? Т а н я. Тата зараз нема╨ вдома. В i л я. Коли буде? Т а н я. На обiд. Сьогоднi о п'ятiй на обiд ми всi збира╨мося. В i л я. То я зайду о сьомiй. Т а н я. Можна й зараз. В i л я. Менi пообiцяли номер у готелi... За пару годин. Т а н я. Що татовi сказати? В i л я. При©хав Вiля. Портрет його писати. Т а н я. Татiв? В i л я. Скажи, вiн засвiтився... Т а н я. Засвiтився?.. Не розумiю. В i л я. Платон Микитович зрозумi╨. Таню, ви теж будете о сьомiй? (Виходить). Т а н я. Художник... Малювати портрет тата, а може, як той кореспондент, утече. Везе ж менi на зустрiчi. Татовi не буду зараз говорити, скажу пiсля обiду. КАРТИНА П'ЯТА Подвiр'я Платона. Уляна накрива╨ на стiл. Таня зачiсу╨ться. Федiр лагодить стiлець. Платон ми╨ руки, бiля нього сто©ть Оля з рушником. Павлик вносить батькове крiсло. У л я н а. Федоре, залиш той стiлець. (Пiдрахову╨ стiльцi бiля'столу). Тут уже всiм вистачить... Ф е д i р. Пару хвилин... П л а т о н. На Пiвнiч злiтали. Мама зна╨? О л я. Ми з Павликом написали. Т а н я.. Тату, тiльки пиво чи й вино можна? На честь при©зду Павлика. П л а т о н. Обiйдемося. Ф е д i р (вiдремонтований стiлець ставить бiля столу). Хай буде вино на столi. П а в л й к. А борщ як пахне! Заходить Лiда, як завжди, модно вдягнена, але без речей. Усi здивованi, аж очам сво©м не вiрять. Л i д а (усмiхнулася). У театрi це назива╨ться - нiма сцена. Диву╨тесь, нiби я з того свiту, i ви теж, Платоне Микитовичу, здивованi? П л а т о н. Без речей?.. Л i д а (мовляв, як бачите). Без речей легше. Входить Петро, не бачить Лiди. П е т р о. Хто допоможе? Розучився галстук зав'язувати. Помiтив Лiду, довга пауза. Тиша. Лiда пiдходить до Петра, зав'язу╨ галстук. Вiдступила на пiвкроку i майже закричала. Л i д а. Петрику, поцiлуй же, клята душа твоя. (Кинулася, обняла Петра). У л я н а (перехрестилася). Слава богу!.. Ф е д i р (усмiхнувся). До того йшлося... Л i д а (до Платона). Хотiла розлучитися, щоб не бачити його. Зна╨те, що устругнув ваш синок? Написав: "Можеш до мене не повертатись, я тебе зрозумiю i прощу, мене вже зняли..." Та напиши, що старцювати пiшов, однаково ж любити буду.... Доленько моя ти ясна. Т а н я. Лiдо, давай я вiд усiх присутнiх розцiлую тебе. (Цiлу╨). Ти наша! П л а т о н. Наша... Т а н я. А ти ще бiльша модниця... Л i д а. Бо тепер я маю ще бiльше подобатися чоловiковi... Бач, пробував вiдмовитися. П л а т о н. А речi на станцi©? У камерi? Л i д а. Не дотягнула сама, набрала всього, ще й машинку друкарську... Я ж до замiжжя вчилася стенографi© i друкування. Тепер вiзьмуся. П л а т о н. Ти ще й така? Л i д а. I така... У л я н а. За стiл, дiти. Т а н я. Оце сьогоднi свято так свято! Уляна пiдрахову╨ стiльцi. Це зайвий... Ф е д i р. Хай сто©ть. Коли вже всi сiли, Платон Микитович дiста╨ блокнот, надiва╨ окуляри. Т а н я. Тату, заради гостей можна б було експропрiацiю перенести на завтра. П л а т о н. Тут гостей нема╨, всi сво©. Федiр, що весь час поглядав на дорогу, пiдвiвся. Заходить Клава. К л а в а. Добрий день, моя доля не вмерла, на обiд потрапила. Платон (пiдвiвся, пiшов назустрiч). Не вмерла! Може, тiльки народилася... (Пiдiйшов, пiдвiв до вiльного стiльця). Сiдай обiдати з нами. Оце, запам'ятай, Клаво, тво╨ мiсце буде i стiлець твiй. (Повернувся до свого крiсла). Т а н я. Тату, перенесемо на завтра. П л а т о н. Навiщо переносити? Т а н я (пода╨ грошi). Сто сiмдесят. Тридцять залишила на курси. П л а т о н. Вже нiчого. Т а н я. У складальний перейшла. П л а т о н. Мовчала? Т а н я. Сюрприз. Ф е д i р (пода╨ грошi). Двiстi вiсiмдесят... Т а н я. Росте людина... Похвалiть, тату. П л а т о н. Йому багато й треба. П е т р о. Вiзьмiть, тату, й мо©. Платон подивився на Лiду. П л а т о н. Я вже завiв графу на тебе, Петре. Скiльки ж? П е т р о. Сто сiмдесят п'ять. П л а т о н. Малувато... П е т р о. Гола зарплата... Прогресивка в кiнцi кварталу. П л а т о н. Придивляйся, як можна приробити. П е т р о. Придивляюся. П а в л й к. Тату, а вiд нас з Олею вам подарунок. Л i д а. Берiть, берiть. Традицi© Ангелiв порушувати не треба. Оля i Павлик виносять вузол, розв'язують, там кожух. Павлик накида╨ батьковi на плечi. П л а т о н. Оце кожух, зносу йому не буде... Павлику, Олю, спасибi вам... Але, Павлику, цим не вiдбудеш. (Поверта╨ться у крiсло). Ото ви заробили з Олечкою близько двох тисяч, теж треба сюди. (Стука╨ пальцем по блокноту). Т а н я. Тату, це вже недозволений прийом. У л я н а. Лише в пiр'ячко вбиваються. Ф е д i р. Вони ж студенти. П л а т о н (наче й не чув, що говорили). Треба сюди. У Федора назбирано, вистачить на кооперативну квартиру. А в Петра, як у Сковороди, тiльки книжки. Треба йому допомогти на кооператив. Ти, Павлику, житимеш у нас. Учитесь обо╨, треба вам i ©сти, i все приготувати. Словом, житимете у нас. Т а н я. Тату, це порада чи директива? П л а т о н (ледь усмiхнувся). Постанова. (Згорнув блокнот, окуляри, пiдвiвся). Сьогоднi пообiда╨те, дiтки, без мене. Пiду вiдпочину... (Пiшов до хати, на ганку оглянувся на сво©х, нiби хотiв повернутись, i пiшов до хати). Л i д а. Платоне Микитовичу, як же... У л я н а. Хай трошки полежить, притомився. Т а н я. Постанову будемо обговорювати? О л я. Ми з Павликом згоднi, як тато сказали. В цей час врива╨ться пiсня "Мой дед - разбойник"... Вона глушить усе, через деякий час обрива╨ться. Т а н я. Ванько повернувся! Ф е д i р. Йому ж три роки колонi© дали. У л я н а. Схаменувся, i помилували... Т а н я. Прийшов - i знову за свою музику. Подзвоню. У л я н а. Хай гра╨, перетерпимо... Музика урива╨ться. Ф е д i р. Вiзьмусь я за Ванька. Т а н я. Поб'╨ш? Ф е д i р. На завод поведу. Т а н я. Я допоможу. Заходить Крячко. К р я ч к о (про себе). Зiбралося стiльки, що й не полiчити. Доброго вам дня! У л я н а. Син повернувся? Це вам радiсть... К р я ч к о. Де там повернувся... Ще в колонi© бути та бути... Т а н я. А музика? К р я ч к о. Така туга найшла на мою душу, туга за сином... Взяв та й увiмкнув його музику. Хоч на секунду, наче вiн у хату... (Пауза). У л я н а. Сiдай, пообiда╨ш з нами. К р я ч к о. А де Платон Микитович? У л я н а. Вiдпочива╨. К р я ч к о. Платон вiдпочива╨? Свiт не бачив. Пiду до нього. У л я н а. Усе прохолоне... Обiдайте. Федоре, наливай вино. Федiр налива╨ вино в чарки. Л i д а. Кому ж перший тост? Найстаршому. Т а н я. Або наймолодшому. Мамi або менi. У л я н а. Говори, доню, ти, який з мене оратор. Т а н я (пiднiма╨ чарку). За тата! Але, перш нiж випити, давайте заспiва╨мо нашо© дитячо©. Побачите, тато вийде! Вiн не призна╨ться, а любить цю пiсню. (Почина╨ повiльно, а згодом пiдхоплюють усi). I сказала стиха мати: - Не пустуйте, бо йде тато! - I сказала стиха мати: - Спати, дiти, бо йде тато! - I сказала стиха мати: - ╞жте, дiти, бо йде тато! На цi слова виходить з хати Крячко, iде аж на авансцену, сам не свiй. I сказала стиха мати: - До роботи, бо йде тато. К р я ч к о. Як ©м сказати, що в них уже нема╨ тата! Уже нема╨ батька! (Ледве стриму╨ чоловiчий плач). Уже нема╨ Платона! I сказала стиха мати: - Хоч женитись, спитай тата.- I навчала тихо мати: -А як жити, скаже тато. Завiса ** ГОЛУБI ОЛЕНI ** Повiсть про кохання на двi частини ДIЙОВI ОСОБИ Оленка Кравцов Ковалиха Скирда Чорний А с я Вiчний Федiр Iванович Молода жiнка Бiла Мафiя Дипломат Адвокат ДIЯ ПЕРША КАРТИНА ПЕРША Маленька хата. Посерединi стiл у формi трикутника, кiлька табуреток. Дерев'яна канапа покрита смугастою домотканою ковдрою. На бiлiй стiнi дивовижнi, невправнi i, може, саме тому такi виразнi малюнки: серед них впадають в очi голубi оленi. Попiд стiною горщики, горщата, глечики. Пов'язанi в маленькi снопики висушенi трави, квiти. На канапi сидить Ковалиха, вишива╨ червонi квiти по бiлому полотнi, ©й уже за сiмдесят, обличчя вольове, а глибокi зморшки надають йому аж надмiрно© суворостi. Серед хати сто©ть Оленка, барвисте платтячко, непокiрнi косички, пов'язанi стрiчкою, в руках велика, чимось схожа на не© лялька. Оленка прислуха╨ться, вона - нiби наполоханий птах, що ось-ось ма╨ злетiти. Пауза. О л е н к а. Чу╨ш, бабо, затихло. Коли стрiляли, менi аж морозно було, а затихло - ще страшнiше стало. (Пiдходить, вгляда╨ться у вiкно). Далеко щось горить, чу╨ш, бабо? Мабуть, нiмцi села палять. (Повернулась до баби). Бабо, бабуню, давай тiкати! Втечемо. Потiм, коли ©х виженуть, - повернемось. Чу╨ш, бабо? Наша хата край села, до нас перших i прийдуть. (Пауза). Тобi добре, ти не одну вiйну пережила, а в мене це перша, того й боюся. Не хочеш тiкати, давай захова╨мось у погрiб! Наносимо туди ©жi, подушки вiзьмемо, лампу. Чу╨ш, бабо? Адже прийдуть! К о в а л и х а. Може, й не прийдуть. О л е н к а. А чого ти фотографi© десь подiвала? Сала не стало в коморi, теж заховала... Бо зна╨ш, що прийдуть. (Наче аж сердито). Вда╨ш iз себе Наполеона - кругом бiй iде, а тобi байдуже! Пауза. Чути скрип хвiртки, голоси. (Припала до шибки). Ой! Iдуть! Один, два, три. Iще... До ново© хати пiшли. Бабо! (Вiдскочила вiд вiкна). Сюди один iде! Ковалиха нiби не чу╨, продовжу╨ вишивати. Заходить Скирда. Шинеля накинута на плечi, рука пiдв'язана, пiдборiддя теж забинтоване. Очi в нього, як чорнi провалля. Пауза. С к и р д а (говорить крiзь зуби, не розкриваючи рота). Ключi! Ковалиха, нiби тiльки тепер помiтила його, пiдвелся, подала ключ Скирдi, той узяв i мовчки вийшов. Баба знову взялася за шитво. О л е н к а (з полегшенням). Це нашi. Говорить по-нашому, i шпала в петлицi. (Погладила ляльку). А ти, дурненька, злякалА с я, хотiла навiть у погрiб... Треба бути такою хороброю, як наша баба. (Знову пiдiйшла до вiкна). Когось понесли на носилках. А що, коли то вбитий? Бабо, чу╨ш? (Пауза). А цей знову йде!.. Заходить Скирда. С к и р д а. В селi ╨ лiкар? Пауза. О л е н к а. Баба Ковалиха лiку╨. У не© i лiкарi лiкуються. С к и р д а. Де вона? О л е н к а (кивнула в бiк баби). Он сидить. С к и р д а. Комкора поранено! (Пiдiйшов до Ковалихи, взяв у не© шитво, кинув на канапу). Баба. пiдвелася, подивилася в очi капiтановi, повiльно склала полотно, пiшла з хати. За нею Скирда. О л е н к а. Цей, iз шпалою, страшнючий, а баба його не бо©ться! (Прислуха╨ться). Знову хтось iде... Заходить Кравцов, молодий солдат - гвинтiвка через плече, пiлотка збита на потилицю, шинеля напiврозстебнута, видно, не чекав тут когось побачити, а тим паче дiвчину. Несподiванiсть зустрiчi. Вражений красою Оленки, хлопець зупинився. Зупинився, дивиться, не може вiдiрвати погляду вiд не©. Мов зачарований... Оленка теж задивилася, не вiдводить очей. Може, це й було те "з першого погляду", що лиша╨ться навiки. Несподiванiсть, здивованiсть... а потiм обо╨ наче аж знiяковiли... К р а в ц о в (швидко поправив пiлотку, застебнув шинелю, пiдтягнув ремiнь). Здрастуй! О л е н к а (вiдступила крок, мов запрошуючи його в хату). Добрий вечiр! К р а в ц о в (пiднiс руку до пiлотки). Кравцов! (Уже з нотками "бувалого солдата"). Ординарець командира! (Зняв гвинтiвку, поставив ©© в кутку, пiдiйшов до столу, розгляда╨ ляльку). Як ©© звати? О л е н к а. ╞лонка. К р а в ц о в (не дивлячись на Оленку). А тебе? О л е н к а (вже опанувала себе, в голосi характерна для не© насмiшка). Сьогоднi мене теж можна називати ╞лонкою. К р а в ц о в. А вчора як називалась? О л е н к а. Роксолана. К р а в ц о в. А завтра? О л е н к а. Жанна! К р а в ц о в (усмiхнувся). Д'Арк? О л е н к а. Так. Пауза. К р а в ц о в. Вiйна, а вони в ляльки граються. Тиловики! О л е н к а. Хто-хто? К р а в ц о в. Тиловики! Г о л о с К о в а л и х и. Принеси води! О л е н к а. Несу. (Вхопила вiдро, вибiга╨, у дверях спинилась, оглянулась на Кравцова). К р а в ц о в. Ох, i дiвчина! (Пауза). I на малюнках тако© не бачив! Оце дiвчина! (Постояв, ще раз, нiби в уявi, подивився на не©). I в кiно тако© не бачив! (Бере ляльку, розгляда╨). Вбiга╨ Оленка. О л е н к а. Не займай! К р а в ц о в. Плаття ©й сама шила? О л е н к а. Iванушка! К р а в ц о в. Який Iванушка? О л е н к а. Iванушка-дурачок, чув про такого? Вiн у мене служить. К р а в ц о в. У тебе що, не всi дома? О л е н к а. Всi! Ще й зайвi прибилися. К р а в ц о в (усмiхнувся). Дивачка, досi з ляльками гра╨ться! Заходить Скирда. Кравцов знiяковiв вiд того, що лялька в руках. С к и р д а (до Кравцова). Вiчного! К р а в ц о в. ╙сть! (Ставить ляльку на пiдлогу, вибiга╨). Скирда поволi нахиля╨ться, йому це важко, бере ляльку, якусь хвилину дивиться на не©, потiм примощу╨ на столi. Видно, затуманилась голова, опустився на табуретку, заплющив очi. Оленка боязко пiдступила до нього, щось хотiла сказати i не посмiла. Вбiга╨ Кравцов. К р а в ц о в (хотiв вiдрапортувати, але глянув на капiтана). Спить... О л е н к а. Говорить так дивно i весь такий -зчорнiлий... К р а в ц о в. Знала б ти його! Недавно вiн сам з кулеметом!.. Нiмцi прямо на нього, а вiн строчить! Вони - в атаку, а вiн строчить! Нiмцi так i не пробилися. Знайшли капiтана непритомного бiля кулемета. Весь закривавлений - i кулемет у кровi, наче i вiн поранений... Капiтана кулi - в руки, в груди, щелепу перебито... Вiн уже днiв п'ять не ©сть. О л е н к а. П'ять днiв? К р а в ц о в. Я бачив, як воду пив. Лiг i (жест) влива╨ потроху. О л е н к а (щось приготувала в кухлi i несмiливо пiдiйшла до Скирди). Ось випийте, дядьку, вам легше стане... К р а в ц о в. Так його не розбудиш, вiн хтозна-коли й спав. О л е н к а. Дядьку, проснiться. Скирда не чу╨. К р а в ц о в. Не дядько, а капiтан! I будити його треба так! (Виструнчу╨ться i на весь голос). Товаришу капiтан! Скирда розплющив очi. За Вiчним послали! Оленка пода╨ кухоль. Скирда дивиться на дiвчину сво©м суворим поглядом, наче хоче збагнути, що тут дi╨ться. О л е н к а. Випийте! Це молоко з медом. ╞сти не хотiтиметься i сили додасть. А вже пiсля цього так заснете, що хай вiн кричить, хоч лусне, не проснетесь! Скирда, що вже взяв кухоль, поставив його на стiл. К р а в ц о в. Нам спати не можна! О л е н к а. То ви так би й сказали. У бабунi навар ╨, що сон як рукою знiме. (Бере глечика, налива╨ в молоко яко©сь рiдини). Я на собi пробувала, три днi не могла заснути... Це такий напiй... Скирда деякий час сто©ть, немов роздуму╨, а потiм бере кухоль i виходить з хати. К р а в ц о в. Вiн ад'ютант комкора! Його всi бояться. У нього одна шпала, а бояться - в кого й двi, й три. О л е н к а. I ти бо©шся? К р а в ц о в. Ми, штабiсти, звикли. О л е н к а. Штабiсти - це хто? К р а в ц о в. Командний склад. О л е н к а. I ти склад? К р а в ц о в. Склад! О л е н к а. А чого тебе взяли в склад? К р а в ц о в. Беруть тих... (Жест, хто ма╨ в головi). О л е н к а. А ти ма╨ш? К р а в ц о в. Можу подiлитися. О л е н к а. Скiльки класiв? К р а в ц о в. Студент. О л е н к а. А рокiв? К р а в ц о в. Двадцять три! О л е н к а. Уже старий. К р а в ц о в. А тобi? О л е н к а. Вiсiмнадцять. К р а в ц о в. Пацанка! О л е н к а. Цього року в iнститутi вже була б. К р а в ц о в (огляда╨ стiни), В художньому? О л е н к а. Подоба╨ться? К р а в ц о в. Трохи подоба╨ться, а трохи нi! Все i схоже, i нiби не з цього свiту! О л е н к а. Все з мого свiту! К р а в ц о в. Дивачка! Десь застрочили i замовкли кулемети. О л е н к а. Знову!.. К р а в ц о в (прихову╨ тривогу). На флангах. Заходить Скирда. Кравцов виструнчу╨ться. С к и р д а. Омелу свiжу! О л е н к а. Знаю. Це бабунi для лiкiв треба! Омела росте на в'язi, бiля наших ворiт. Скирда поверта╨ться до Кравцова. К р а в ц о в. ╙сть дiстати омелу! (Виходить), С к и р д а (довго, наче вперше побачив, дивиться на Оленку сво©м суворим поглядом). Де батько? О л е н к а. На фронтi. С к й р да. А мати? О л е н к а. Ще коли я була маленькою, ©й робили операцiю i... (Пауза). Може, вам iще молока? С к и р д а. Тато пише? О л е н к а. Давненько... (Перемага╨ душевний бiль, по паузi). Вам зварити кашi молочно©? Я вмiю. С к и р д а. Не треба. (Пiдiйшов до Оленки, поклав руку на плече). О л е н к а. Нiмцiв не пропустите? Скирда прийняв руку, вiдiйшов вiд Оленки, промовчав. Вбiга╨ Кравцов з омелою в руках. Видно, прихову╨ бiль. К р а в ц о в. ╙сть омела! Скирда пильно дивиться на Кравцова. Пауза. С к и р д а. Кравцов, знiмiть шинелю! К р а в ц о в. Товаришу капiтан!.. (Пiд суворим поглядом капiтана знiма╨ шинелю, кладе на табуретку), Заходить Ковалиха, мовчки спостерiга╨. С к и р д а. Знiмiть гiмнастерку! К р а в ц о в (оглянувся на Оленку). Товаришу!.. (Спiткнувся об погляд Скирди, знiма╨ гiмнастерку, тепер видно пов'язку, через яку просочилася кров). Це тiльки дряпонуло. ╞й-богу, дивiться, я можу зарядку робити. (Робить вправи). О л е н к а. Кров!.. К р а в ц о в. Лiз за омелою i пов'язку зрушив. Ковалиха пiдiйшла, оглянула пов'язку. Торкнулася чола. Скирда подивився на Ковалиху, нiби запитав: "Що робити?" К о в а л и х а. Гарно перев'язано. Хто? К р а в ц о в (швидко одяга╨ться). Вiчний! Вiн усе вмi╨. К о в а л и х а. Скiльки тобi рокiв, хлопче? К р а в ц о в (зам'явся, подивився на Оленку, на Скирду). Скiльки менi рокiв?.. К о в а л и х а (зняла з нього пiлотку i наче вiдповiла на його запитання). Дев'ятнадцять. К р а в ц о в. Завтра двадцятий пiде. К о в а л и х а (до Оленки). Дай хлопцевi повечеряти. (До Скирди). Начальнику тво╨му зараз не можна розмовляти, не треба нi з ким бачитись, нiкого не чути, i на порiг щоб нiхто! С к и р д а. ╙сть! Ковалиха виходить, за нею Скирда. К р а в ц о в (йому аж жарко стало). Ну й баба в тебе. Вона що, ворожка? О л е н к а (схвильовано). Ти поранений? Тобi боляче? К р а в ц о в. Дрiбницi. О л е н к а. Давай я тебе лiкуватиму. Баба - комкора, а я - тебе. К р а в ц о в. Мене лiкувати? Я хоч i сьогоднi в бiй! О л е н к а. Лоша. К р а в ц о в. Що?! О л е н к а. Я тебе називатиму лошам. К р а в ц о в. Легше, громадяночко. А то попрошу звiдси. О л е н к а. Мене з мо╨© хати? К р а в ц о в. Час во╨нний - i ця хата мобiлiзована! Ви що, куркулi? Двi хати ма╨те. О л е н к а. Це-мiй палац! А то - хата. К р а в ц о в (огляда╨ хату, усмiхнувся). Палац! А живете де? О л е н к а. День - у палацi, а день - у хатi. К р а в ц о в. Прийдуть нiмцi i хату i палац спалять. О л е н к а. Не вiдступайте - не прийдуть! К р а в ц о в. Про Кутузова чула? Отак i ми. О л е н к а. Аж до Москви. К р а в ц о в. Вiйськова та╨мниця. О л е н к а. А ти герой! Поранений i не признався. К р а в ц о в. У нашiй частинi всi геро©. О л е н к а. А як назива╨ться ваша частина? К р а в ц о в (подумав). Енська. О л е н к а. Енська? Назва якась дивна. Будемо вечеряти. К р а в ц о в. Я не голодний. О л е н к а. Так i повiрю. (Пода╨ на стiл хлiб, молоко). Хочеш борщу? К р а в ц о в. Хто ж вечеря борщ? О л е н к а. Сало ╨. (Пода╨ на стiл). А що ти любиш? К р а в ц о в. Солдат любить добавку. О л е н к а. З'©ж це, добавлю. Як тебе звати? К р а в ц о в. А яке iм'я тобi подоба╨ться? О л е н к а (подумала). Максим! К р а в ц о в. Називай Максимом. Я теж хочу мати кiлька iмен. О л е н к а. Сiдай вечеряти, Максиме, i я з тобою. Сiдають за стiл. К р а в ц о в. Стiл якийсь чудернацький. О л е н к а. Я погано знала геометрiю, i тато менi зробив стiл трикутником. Як наочне приладдя до теореми Пiфагора. К р а в ц о в. Дивний батько! О л е н к а. Увесь в мене. К р а в ц о в. I малювати вiн навчив? О л е н к а. Вiн у мене i столяр, i маляр. К р а в ц о в. Я теж столярую. Стiл собi зробив, шафу. О л е н к а. Хваста╨ш! К р а в ц о в. Колись по©демо пiсля вiйни до мене, побачиш. О л е н к а. Оце тiльки про те й думаю, як до тебе при©хати. Справдi сьогоднi твiй день народження? Може... К р а в ц о в. Нi, не збрехав - сьогоднi стукне дев'ятнадцять! Пiде двадцятий. Летять роки! О л е н к а. То будемо справляти день народження. Тiльки випивки у мене нема╨. К р а в ц о в.У мене ╨ трохи розведеного спирту. Але взна╨ капiтан - уб'╨ на мiсцi! О л е н к а. Ти любиш випити? К р а в ц о в. Нi. О л е н к а. А я раз була п'яна, на випускному... К р а в ц о в. Що ж ти робила п'яною? О л е н к а. Цiлувалася з хлопцями... (Пауза, всмiхнулася). В записках. Гра така ╨. А ти пам'ята╨ш випускний? Хата затемню╨ться. На авансцену виходить Скирда, назустрiч - Вiчний. В i ч н и й. Рядовий Вiчний за вашим наказом прибув!, С к й р д а. Поранений? В i ч н и й. Майже нi, товаришу капiтан! Пауза. С к и р д а. Завдання. В i ч н и й. Слухаю, товаришу капiтан! С к и р д а. Ручний кулемет, побiльше дискiв - i на дорогу, де мiсток. Зна╨ш? В i ч н и й. Примiтив. С к и р д а. Поки не вiдiйдемо, тримайся! В i ч н и й. ╙сть! (Пауза), С к и р д а. Можеш не повернутися. (Пауза). Солдатську книжку! (Довга пауза). Дiти ╨? В i ч н и й. Дво╨. (Пода╨ книжку). Хлопчики. С к и р д а (не бере). Пошлю iншого. В i ч н и й. Вiзьмiть! С к и р д а. Подумав? В i ч